Між поглядом і рухом

Ти сідаєш навпроти — 

повільно, без слів.

Між нами мовчання, 

що вміє торкати.

Твій погляд — не різкий, 

не грайливий, 

не звичний — а той, 

що лишається довше за дати.

Я читаю тебе — 

не з очей, а з пауз між слів.

Із руху руки над чашкою.

Ніби вчишся тепло тримати чуже —

але й не обпектися, 

бажано.

Ми говоримо просто — 

про книги й сюжет, про героїв, 

які не доходять до суті.

І я чую в твоїй іронії — страх.

В моїй —

спробу бути.

Твій погляд —

затримка перед падінням.

На губах —

секунда, 

що тягне все тіло.

І я вже знаю —

ти бачиш мене не очима.

Під шкірою.

Без дозволу.

Сміло.

Жоден дотик не порушив межі.

Але тіло відгукується так,

ніби ти вже був у ньому.

У снах.

У листах.

У всіх життях.

що були до цього.

Я не питаю,

кого ти втратив до мене.

І чому твоя тиша така наповнена.

Адже, насправді, є важливіші речі.

Минуле в минулому, 

зараз ти тут, 

І я хочу тебе 

пізнати. 

Ми прощаємось —

тихо, 

у ритмі формальних слів,

що нічого не варті.

І лише тіло пам’ятає миті,

яких ще не було —

але їх вже забракло.

Ти ідеш.

А у мені —

тече,

не подія, 

а шанс.

Не сюжет — 

напруга.

Так тихо,

що чутно.

Ще ні. Але вже.

Між поглядом.

І рухом.