Молодшому брату

кітель злазить зі стіни сам

вибирає ніч

музику

і обіймає мене пустими рукавами

як ти, щоб зігріти 

ніжно, як брат

Як ти 

якого вже немає

Кітель веде —

обережно, невагомо

як тоді, на фестивалі в Дахнівці

де трава до колін

де я була дуже пʼяна 

А ти — смієшся

а ти — вже майже дорослий 

І ця вівця Катя з бейджиком

І ми не знали,

скільки нам залишилось 

обом 

у кишені твого кітеля — нічого 

І воно питає

«ти ще пам’ятаєш?»

так.

Заєць, так. 

Як в йобаному гаріпотері — олвейс

Як прокладки 

Ти б з цього посміявся і потріпав би моє волосся

Яке кожного літа в дредах

Ну. Шариш. Це щоб жарко не було

А ще… щоб ти заплутався і лишився кожного разу, як наснишся 

пам’ятаю, як ти скидав мені вірші

і чекав —

що скажу,

де підправити риму

де пофіксити розмір 

де приховати правду, яка нас усіх дуже боляче єбала 

Вибач за футболки

Я їх зробила,

Але 

 не встигла 

Все решта — не важливо 

Я лише ескізи лишила,

Які зробила тобі 

А ще 

Лишила 

звичку говорити про тебе 

вголос

розповідати, яким був

і чому сміявся

і про дівчат 

і про те як закохувався

і про те як проживав 

І про те як вагався 

І яким ти завжди був

….

кітель злазить зі стіни

не як тінь

як спогад

що приходить не для того,

щоб боліти

а щоб сказати:

я тут, мала

я є

з тобою 

ми просто танцюємо

я ніколи не питаю

Це не ритуал. 

Лише пам’ять

яка не хоче боліти

але пізда як болить

Ми ж живі завжди, правда, малий? 

у спогадах

поглядах

повідомленнях

у кітелі

що іноді злазить зі стіни

обійняти мене

ще раз

правда ж, малий?

Правда?….

….так?