МОВА

Її ховали між указами,

стискали в рамки і страх.

Її міняли на “зручніше”,

на інші звуки на вустах.

Та проростала крізь заборони

у шепоті трав і дібров

і кликала з кожного дому

назад до своїх основ.

Їй заборони писали століття,

та тиша не стала стіною.

Вона проростала крізь лихоліття

калиною і весною.

Її ховали — та марно, дарма,

бо слово — це сила жива.

Бо коріння глибоке —

не вирвати з поля,

не втоптати в пилюку віків.

Українська — це пам’ять і воля,

це пульс нескорених слів!

Її спонукали забути,

та ми зупинили пітьму.

Мова в нас — це шлях до свободи,

вона каже світу, хто МИ!

Нею Шевченко будив покоління,

і слово ставало вогнем.

Леся тримала у ній воскресіння,

коли біль ставав тягарем.

І Ліна — як совість народу,

як правда, що досі звучить,

вона береже її вроду,

щоб мова продовжила жить.

Вона в колисковій дитини,

у шепоті степу й Дніпра.

Вона — не просто країна,

вона — наша сила міцна.

Поки ми кажемо “мамо”,

поки є “віра” й “любов”,

мова не стане примарою —

вона проростатиме знов.

Бо коріння глибоке — у землю і небо,

у кров і у наші пісні.

Українська — це те, що нам треба,

щоб вистояти у вогні.

Її не замінять ніколи,

не стерти її ім’я.

Бо мова — це більше, ніж слово —

це наша свобода й сім’я!