Моя А

Я буду сумувати за тобою аж до моменту коли мої легені не зможуть сповнюватися повітрям, а серце битися. Бо це вже сталося. Ти не пішла, забравши останню надію. Ти поховала її у старій собі, якої більше немає.
Ми боролися проти усього всесвіту зла, доки ти сама не пірнула у цю темряву, що завжди була поруч. Твоє власне зло поглинуло тебе і вбило. Хоча, скоріше змусило змінитися. Так ти кличеш це… просто зміни, які відбуваються часом з усіма.
Ти ніколи не покидала мене, прекрасна А. Ти просто викинула свої нутрощі і вкрала чужі. Дозволила інорідному «я» розтрощити твоє власне, не залишаючи навіть попелу після себе. Абсолютно нічого. Ти абсолютного нічого не залишила мені, моя найсвітліша А.
Можливо, я тебе забуду? Можливо, ти повернешся? Можливо, це просто маленькі складнощі і ти не стала цією... служницею. Але до мене не приходив той чудернацький привид Можливо. Він не помітив мене чи ти його вбила, щоб я не мала втіхи?
Ти зажадала прийняти пітьму через цього клятого привида, так? Можливо, твоїй сім`ї стане краще. Можливо, дияволята тобі підкоряться. Можливо... ти будеш щаслива.
Моя мила А, я знаю, що бісенята почали частіше являтися тобі. Знаю, що нашіптували солодкі слова. Знаю, ти хотіла як краще. І знаю, що мала хоч якось допомогти тобі, вберегти! Та не було у мене змоги зробити це, я відбивалась від твоїх спроб подарувати і мені трошечки зла. Знаю, з кращими побажаннями. Я чула їх чаруючі промови і знищила кожного бісика навколо себе.
Обернувшись до тебе після тривалої битви, я побачила лише клубок чорноти. Вони вились коло тебе, застилали очі, і так голосно кричали. РОБИ. ЩО. МИ. КАЖЕМО. Я чула твій плач, коли ти вставала з колін з темрявою в очах.
Вони пообіцяли все, про що ти балакала з привидом Можливо — сім`ю, і щастя, і довічне служіння. Але дияволята не казали чиє служіння, моя А!
Я завжди думала, що якщо ти захочеш піти, я зможу підготувати себе. Думала, що якщо зможу зненавидіти тебе, то обов’язково прожену зі спогадів, голови та серця. Я не змогла.
Ти наче жбурнула камінь, а я, уподібнюючись до скла розбилась вдрузки. І я, збираючи шматки після твого нападу і зіставляючи їх воєдино, помітила відсутність маленьких, зовсім дрібних уламків, які скріплювали між собою великі. Вони назавжди залишуться непомітні людському оку в килимі чи твої бісенята їх приховали, взявши додаткову плату страждань з твоїх близьких?
Я просто знаю, що тепер ти, моя мила А, служниця своїх чортят і ніколи не повернеш свої нутрощі.
Я просто знаю, що буду сумувати за тобою аж до моменту коли мої легені не зможуть сповнюватися повітрям, а серце битися. Бо це вже сталося.