Наступна станція - дурка

тут немає ручок на вікнах,

немає ручок на дверях із середини палати

мій сніданок, обід і вечеря — цигарка і компот.

запах яблук,

солодка безвихідь на зубах,

гіркота диму в легенях.

у столовці, куди я заходжу раз на кілька днів

санітарки просять поїсти

пропонують меню для військових

«візьміть ще котлету».

я відмовляюся.

компотом потім ригати легше,

ніж пшоняною кашею,

я лежу, мовчу, дивлюсь в стіну, сплю.

панічні атаки не відступають

ховаються під ліжком

нюхають хлорку,

якою дбайливі санітарки миють підлогу тричі на день.

дев`ятнадцятирічний Саня кожен раз на курилці каже,

що я нереально схожа на його посестру,

вона загинула в листопаді

я про неї чула раніше

точніше, бачила некролог...

часто стою під гарячим душем

іноді сиджу скрутившись на плитці,

поки мене поливає окропом

іноді блюю

тому їм дуже мало.

вночі на стелі

китайський пластиковий космонавт

малює «зоряне небо».

я танцюю в навушниках,

у смішному костюмі й капцях

на курилці отримую компліменти своєму луку

жартую, що це псіх-костюм

іноді мене прошиває наскрізь

гострою провиною

гострим болем

гострим почуттям непотрібності

гострим почуттям потрібності

гострим почуттям відповідальності

гострим почуттям нікчемності

ручок на вікнах немає.

і це добре.

скрутившись на підлозі,

періодично безгучно ридаю до судом.

скляними очима спостерігаю за панічними атаками,

які все так і ховаються від мене під ліжком

після виписки

усміхаюсь і кажу всім «в псіхушці класно».

а через сім місяців після

пишу цей вірш.