Не дозволяйте Instagram засліпити вас

Кожна кар’єрна сходинка… навіть не сходинка, а такий собі виступ на стіні, якого майже не видно, але ти мусиш за нього вчепитися, витягнути себе — і на ньому втриматися. І от наче вилазиш, наче зробив щось, але замість радості — лише виснаження. Ти віддаєш 7, а повертається 0.5. І щоби справді щось відчути — треба доповзти туди (важливо: не дійти, бо сил уже дійти не буде. Лол, але й сумно).

Просто все дуже важко дається. І справа не тільки в самій роботі, а в контексті, в тиску, в очікуваннях — чужих і своїх.

Не давайте Instagram замилювати очі

Соцмережі — це фільтри, глянцеві обкладинки, монтаж з найкращих моментів. Але те, що відбувається за кадром — не показують. Не показують прокрастинацію, безсоння, сумніви, думки ``я не тягну``, ``всі інші кращі``, ``мені нема чим пишатися``.

А ми чомусь порівнюємо свою внутрішню реальність з чужими обкладинками.

Кар`єру будувати — це важко. Особливо в теперішніх умовах

Постійна нестабільність, інформаційна війна, емоційна турбулентність, фоновий стрес — це реальність, у якій ми працюємо, творимо, пробуємо ``досягати``. І попри це нам все одно хочеться бути ефективними, успішними, ``на хвилі``. Це ненормально. Але ми якось уже навчилися виживати в ненормальному.

І якщо у вас бувають відчуття, типу: ``Я нічого не вартую``, або те саме прекрасне англійське “I’m trash” — знайте, я теж це відчуваю. Часто. Дуже часто.

Чому це відчуття не зникає?

Бо навіть коли ми ростемо, той внутрішній критик росте з нами. Він не лишається на попередньому рівні. Він такий самий амбітний, як і ми. Якщо ми стали кращими — він став жорсткішим. І от коли ти до чогось дійшов, і зупиняєшся, щоби хоч трохи порадіти — а він уже там, поруч, і каже: ``Та ну, це ще нічого. Он подивись на інших.``

Це замкнене коло.

Просто про це мало хто говорить.

Бо мені просто захотілося сказати: якщо ви зараз на межі, якщо вам здається, що ви нічого не встигаєте, що у вас нічого не виходить, що всі інші якось легше і красивіше — то це не так. Просто про це мало хто говорить.

Ми всі десь поруч. І, можливо, нам не треба ``надихати``, а просто бути поруч — чесно, без пафосу, без інстаграм-фільтрів. Просто сказати: я теж в цьому. І мені теж важко.

🤝🫂

Цей пост — не порада. Це не мотивація. Це просто чесність. І якщо ти зараз почуваєшся так само — знай, ти не один(на).