Уляна Черненко 31 Липень / Оновлено

НЕ ПРОКЛИНАЙ

Вірш / Суспільство

Не проклинай. Прокляття — мов полова,

Що вітер рознесе в безмежну даль.

А побажай, щоб прокидалось Слово,

Що розтинає морок, страх і фальш.

Щоб правда крізь облуду проростала,

Щоб совість обпекла, немов вогонь.

Щоб кожна маска тихо опадала,

І розум вирвався з чужих долонь.

Не проклинай. Не множ у світі темінь,

Бо зла від злоби менш не стане, ні.

Прокинутися їм бажай нарешті,

Відкрити правду у вогні вини.

Нехай спаде облуди покривало,

Розвіється нав`язаний туман.

Щоб кожне слово, що за правду мали,

Враз виявилось попелом оман.

Нехай прозріють. Нехай серце стисне

Від болю за підтримане колись.

Бо страшно не тоді, як світ осудить, —

А як душа не виправдає дій.

Коли збагнеш: не жертвою був — катом.

Що правду зрадив, вірячи брехні.

І власна совість стане тим солдатом,

Якого не здолати вже в собі.

Не проклинай. Бажай їм лиш прозріння.

Бо там, де совість встане знов зі сну,

Не матиме така душа спасіння,

Допоки не спокутує вину.

06.08.2025

Дата написання : 06 Серпень 2026

18px
Шрифт
Вигляд
Прокручування
A- A+ 18px
Roboto Slab
Open Sans
Noto Serif
PT Sans
1.6
0px
Повільно
A