Не сполохай моєї любові

Не сполохай моєї любові,
Що метеликом сіла на руку...
Стримай подих. Спинись на півслові,
Не злякай ані жестом, ні звуком.

Це вона, крізь роки і печалі,
На розбитій камінням землі
На ромашки сідала зів’ялі,
Розкриваючи крила малі.

Це вона – все метеликом гордим,
Мов на світло, летіла в вогонь.
І безжальні нервові акорди
Обпікали від уст і до скронь...

У безсиллі, всіма переможена,
З оберемком тривоги і мук,
Так невпевнено й насторожено
До твоїх прилетіла рук...

20.05.10