Недільний полудень
Проза / Блоги
Недільний полудень (AI image)
Недільний полудень. І вже майже весна. Вечірнє сонце щораз глибше і довше зазирає у твої кімнати, перетворюючи їх з берлоги, у якій ти перебула зиму, у цілом придатний простір для роздумів і відчуттів. Вже можна відкривати балкони, вже хочеться мити вікна, вже рідше хтось з твоїх лишається вдома .
Ти відкриєш прострочену у бібліотеці книгу, чи ту, яку купила собі на новий рік, може, навіть ще й не останній. Звичайно, художню, нестерпно легку, завариш собі у прозорій склянці бурштиновий чай і сядеш просто так на підлозі, де щойно пропливли сонячні промені в грайливім танку з весняними хмаринами.
І дуже пощастить, якщо вдасться пірнути у вир історії. Почути прохолоду глибини, ту, до якої допливають дорослі, відштовхнувшись від гарячих вод гамірного літнього пляжу. Бо ж відразу тарганами твоєї підсвідомості полізуть звідусіль крихти на (здавалося б, ще зранку підмітеному) паркеті, замацані кухонні шухляди, притрушені борошном їхні ручки, невидимий пил під мікрохвильовою піччю. І марно вже ховати очі до розворотів з рівними рядками букв, до естетичних переживань чужих осіб і віражів їхніх доль — ти вже достатньо зла. Роздратована, тебе бісить тепер вже все.
Або буває навпаки: коли (нарешті) наберешся сил, часу, миючих засобів, позбудешся гостей, візьмеш вихідний (необхідне підкреслити) і наважишся на прибирання кухні, в голову, тут як тут, лізуть геніальні ідеї, рими і строфи. Ти миєш поверхні, відчищаєш їх від старого жиру, витрушуєш шухляди від суміші розсипаних круп, чайник знову блищить, баночки рівно зі зрозумілою логікою стоять на потрібних місцях. А в твою голову входять дедалі сильніші образи і метафори. Та будь-яка спроба їх записати, спіймати за хвіст, закінчується неприбраною кухнею і творчим розчаруванням.
Або, знаєш, оце весняне перебирання шафи? Ховання курток, витягування з коробок босоніжок і мокасинів? Привід передивитися і винести вже непотрібні речі. Ну як непотрібні?.. Просто переповнюють шафи і незручно висять на вішаках. Іноді невдягані роками. Але ти перебираєш не просто речі — маленькі чи вже великі, розтягнуті чи зношені. Ти прибираєш спогади: часом викидаєш речі тільки тому, що в них відбулось щось неприємне, або лишаєш висіти в шафі як спогад про перше побачення, приємний день, цікаву подорож. І насправді шафа — це не збір модних фасонів для прикриття своєї наготи, це щоденник, сторінки якого щоразу нагадують історії твого життя. І ти, як акт терапії, витягаєш і складаєш, очищаєш свій розум від зайвого, а тоді виносиш у спеціальні кошики добра речі, з якими себе не хочеш асоціювати. І стає легше дихати.
Можливо, в кожного свої збочення. Хтось любить, коли його тримають міцно за волосся. Хтось — коли цілують по нижній лінії білизни. А я люблю у вихідний день пройтися босими ногами по чистій, вчора вимитій підлозі без крихт і пилинок. Бачити вимиту звесора раковину. І протерту насухо. Без жодних зайвих дрібних елементів посуду. Дістати одну тарілку з акуратно розкладених, заварити у вичищеному содою чайничку ароматний розсипний чай (в мене це саусеп чи бергамот) витягнути з духовки розігрітий круасан, відкрити нову баночку карамельного мусу і так починати суботу.
