Неначе вічність
Вірш / Інше
Я співаю, на місяць..Жевріє олійна свічка..Мене вже не гріє тепло..
Вдалині, моя карма. Моя солодка..Неслухняне дівча.Мені плюють у спину я ламаюсь.Мене підводять з колін.І знову ламають.Я неначе не потрібна річ..Смерть моя нерозлучна.
Оплачу, своєю совістю.Я здатна жаліти усіх.Я назавжди сама.
Моя карма - як мені з тобою жити?Як плачу я..Як плачеш ти..Моє бездоганне простирадло..Застелене у шовк..Зі мною з тобою.Моя солодка..карма..
Як мені із нею жити?Бачу сенс у твоїх очах.Бачу холод в твоїх діях.
Мене опікаєш..Робиш опіки..Як печаткою..ставиш тавро..Я назавжди сама.
Моя печатка..Твої дії..Твої рукописи..Мої слова..Мої ноти..Смерть не розлучна.
Щоб ти робила без мене?Якби мене не було?Якби я не родилася.Якби, я пішла з дому.
Без тебе лишилася щастя.Можливо б не мала проблем..Можливо, стала б кращою за всіх.
З іншого боку..Можливо повією..Можливо ніким..
А може й кимось тим..Хто здатен дарувати щастя..Може, б була кращою за себе..зараз..
Не була б зламаним дитям.. Захниканим, заколишеним у страхах.
Неначе вічність пройшла..Але ти все ще тут.
03.02.25#ВіршРоузі
