Неодмінно

Холодними пальцями водиш даремно
по лінії долі моєї долоні:
на лінії Марса ховається тремор,
краде кожен дотик, тримає в полоні.
Бретельки серпанку спадають на плечі,
сорочка спускається місячним стягом;
чутливе розпечене лоно напнеш і
мій пояс Венери враз лілій нестямно
торкнеться...

Оглушливе сяйво розбудить за північ,
тобі нагадає: з Дніпра жодних рейсів –
шрамовані землі так схожі на пінчер,
криваво-вишневий десерт від агресій.
На карті твій клаптик мені найсвітліший,
але не пускають в затьмарене місто,
напевне, гадають, що нас розлучивши
приборкають міць, що любов наша містить
у серці.

Повір мені, музо з волоссям янтарним,
ця скриня любові не встигне спустіти.
Твоя підпільна гуманітарка,
рядки ці одшепчуть ворожі пристріти.
Мені наші стукоти – за навігатор,
а хрестики вікон знайомих – як мітка.
Сипнеш цукор в каву, відкинеш фіранки,
а за ними стоятиму, сонечко, я
неодмінно!

2022