Невипадковість (Акт другий)

                                          Палкому сонцю

Почула щире від Вас: «Тебе я люблю!».

Душею побачила це значно раніше,

Коли обіцянку Вашу, як сніжинку зловлю:

«Рік проведемо разом якнайбільше».

Коли зустріч різдвяна від літа тепліша -

Розмовами на кухні торкались без дотиків.

Де схилитись на плече було не миліше

За «Подзвони, як приїдеш» - турботливих окликів.

Де зима огорнула Вас смутку кайданами

Та я зірвала оповитий морозним інеєм дріт,

Коли без останку любила червоними тюльпанами,

Бо весна - не погода, а внутрішній світ.

Тоді будь-яку відстань долали пліч-о-пліч,

Посмішкою говорили гучніше всіх слів.

Бо серед ікон, ладану та воскових свіч

Господь наші долі вже переплів.

А коли померкли радості моєї самоцвіти,

Зробилась між нами розлука заклятою,

Ваш пакунок змусив мов рубін червоніти,

Тоді свято березня стало не датою.

Де були проблиском світла для проліска, 

Духовним одкровенням, думок веретеном,

Від спеки та грози маленьким прихистком,

Маревом у снах лунали ехом.

Бо голос Ваш - мелодійніше співу флейт,

А погляд манив незвіданою глибиною -

Так по шматочках складала Ваш портрет,

Та Ви завжди лишились мені пеленою