Невизнаний математик

Був день і було сонце. Я втомився від того марення, яке лізло мені постійно в голову. На часі було звернутися до психіатра, тільки думка про те, що подумають про тебе інші, коли дізнаються про це, не давала справдитися задуманому. Я не придумав нічого кращого, як піти прогулятися парком. ``Лікарі, рекомендують...``, - подумалося мені. В принципі, прогулянки свіжим повітрям корисні для здоров`я, і ​​ще, в принципі, можна зустріти того, з ким можна провести ніч. Якщо читати тільки наукові книги, як це роблю я, то приходить болісне усвідомлення того, що все зводиться до задоволення біологічних потреб, чим я не міг задовольнитися. Хотілося чогось високого та натхненного. На думку прийшли рядки поета ``...і диваки, такі ще є, вдихають на повні груди цю суміш``. Захотілося співати. Колись я вмів грати на гітарі, і знав вірші цього поета напам`ять. Але тепер - робота, і книжки вечорами.

Так склалося, що я працюю вантажником на складі побутової хімії. Точніше не склалося. У мене за плечима престижний коледж і чотири курси мехмата. Але мене потягло на сцену, до артистів, і я покинув навчання. На сцені теж не склалося. Проблеми з пам`яттю, і я просто не міг запам`ятати необхідний мені текст. Потім була тривала депресія, яка переросла в біполярний розлад. Мені приписали препарати, на яких я жив, але жити в соціумі в моєму стані було важко, і я просто пішов у себе.

На щось треба було жити, от я й пішов у вантажники - де великого розуму не потрібно, знай собі, тягай рохлу сюди-туди, та, головне, акуратно, щоб чогось не розбити і не пошкодити. Соціальної відповідальності нуль. Увечері прийдеш з роботи - приймеш теплий душ, почитаєш на ніч, та ляжеш спати. П`ять днів працюєш – два вихідні.

Спочатку я не знав, чим зайняти себе на цих самих вихідних, але згодом згадалося, як я навчався на факультеті, і почав перегортати куплені підручники з математики. Потім став розв`язувати завдання, одним словом, підтягнув те, в чому мав прогалини. Математика стала моєю пристрастю. Промайнула думка, заново вступити та повністю закінчити навчання, піти в аспірантуру, зайнятися науковою діяльністю. Але в наш час чомусь вважається, що після 25-ти піти на денне - це щонайменше неадекватно. Тому ця думка відпала тільки зародившись, і не встигла розвинутися, і вкоренитися як бажання.

Так я і проводжу свої вечори та вихідні - в надії зробити відкриття в галузі математики. Я йду подумки у світ формул і теорем, де почуваюся своїм і необділеним. Не знаю, до чого це приведе, головне, що є справа, і є чим зайняти свої мізки. Загадувати наперед я не наважуюсь, знаю, що все живе чекає на смерть. Смерть та тлін. Ні що ні вічно ні під сонцем, ні під місяцем.