Ніч безсоння…
Стаття / Інше(((((НЕавтобіографічне)0
«Ні, не боляче мені уже...і не здійма душа тепер віршів...не
сипле рим, не кида сліз в твої листи...прости...прости, я не змогла сказать, що погляд твій так краяв душу,
і краєм серця зараз мушу писать цю сповідь непорушну...про що? Навіщо і для кого?..кому ця сповідь..? й де він? Скільки питань...і як усе банально...саме банальною найбільше бути я
боялась...саме такою стала, вже й зізналась...то що ж тепер...де правду діти? Заколисати і спинити? Чи закувати в віти долі?..прогнати? Загубити в полі?..тотожність болю, його
відлуння в душу...а серце ж не вокзал, і почуття чекать не мусять...ні...тож ні, не
мусять...я йду...біжу...так, я
тікаю звідти...себе втрачаю непомітно...марево блукає світлом...й на поміч кличе
десь привітно. Ще одне слово і...прощання. Я обіцяю, це останнє...єдине не сказала я... я не люблю...вже не люблю. Прощай. Даремно часу ти не гай»»»»»»»...
Сльоза упала й потонула в
обіймах рук і мокрої
душі...про що писала вже й
сама не розуміла...заклякли
почуття нестримно у повітрі
і осінь кинула холодний
вітер. Кивнув й собі
підтримав дощик,
кружляючи раптовим гостем.
Природа розтопила тінь
печалі і ледь не гаряче
спіткнулась і упала... тепер
перед очима тільки біль і
обрій між хвилями його
надій. Де ритми серця, де
римування? Також
збентежились зізнанням?..
Вона ішла у невідомість, і
пусткою у підсвідомість
кидали біль свій люди, і
темінь миготіла всюди.
Хтось думає, що творчі
люди...у них дарунок Божий
серед проміння маси...а хтось
– що творчість всюди...тож
ми усі сіренька раса. Ось так
у роздумах далеких блукала
полем, степом, степом...думок
двоїстої душі, на грані
нервів, на межі.
Долинає пісня « Як боляче
іти у невідомість... » і з
серця визирає невпинний
шум...ламає рими і відбиває
мрію в далечінь. І осінь так
вже остогидла...дійде печаль
якась фрегидна й щемить
серденько
безсумнівно...лишає біль свій
послідовно...слід за слідом,
слід за слідом...і знов без
рими...
(09.11.1121:48...)
15.11.11.
І нікому послухати, і нікому
почути...іти в безмежжя долі
розбитої, прохати серце
пошепки боліти...забутись
стежку до тривоги розмитої,
жвавість душі і її стукіт
відкинути...прокинутись.
Прокинутись і зрозуміти... –
це сон, це сон...це просто
марево, це марево нещасної
душі.
Відкритись і любити... –
життя, життя любити, будь-
де на периферії, на межі.
Прости...
