Ніч перед екзаменами

Це мій конкурсний внесок у Гелловінські Жахи.

Я знову почав їх чути… Ці голоси в моїй голові не давали мені спокою. З вигляду простий двадцятирічний хлопець, який мав закінчити університет, та отримати диплом психолога, мав допомагати людям з їхніми психічними проблемами. Але хто допоможе мені?

Я зіштовхнувся з потойбіччям, і ці примари та демони диктували як мені жити. Вони говорили мені різне, наприклад, вкрасти книгу, коли я був бібліотеці, або дати в пику, коли я їхав у маршрутному таксі, і мені хтось наступав на ногу.

Жити стало не можливо. Вони лякали мене пророцтвами із Біблії та Страшним Судом, після якого я мав би відправитись до пекла. Я змагався з ними кожного дня, і це була моя духовна війна, яку я вів, допоки мені хватало сил. А потім, змучений за цілий день, я забувався страшним сном, в якому демони моєї підсвідомості ставали звичними гостями у моїй голові.

Найстрашнішим було те, що я не міг ні з ким цим поділитися, бо коли я розказав про свої відхилення від норми батьками у підлітковому віці, мені приписали психотропні препарати. На них я почувався овочем, та не міг нормально жити. Мабуть, саме це мене і спонукало вибрати факультет психології, бо, як то кажуть, психологи в першу чергу хочуть та намагаються вирішити свої власні душевні проблеми.

Я сидів за своїм письмовим столом, та оскаженіло штудіював конспекти та методички, бо завтра мав складати вирішальний іспит на ступінь бакалавра. За вікнами стояла непроглядна ніч, хмари заволокли собою небо, покривши тьмою зорі. Було тихо…

Та ось один з демонів, котрий сидів в моїй голові, матеріалізувався в нашій реальності, перейшовши з потойбіччя у наш світ. Він мав бридкий вигляд, потворну велику голову та з його вуст капала слина. Тіло все було покрито чорною шерстю, а ноги мав цапині. Він зробив реверанс та мовив:

- Привіт тобі від нашого хазяїна.

- Від якого ще хазяїна? – в страху закричав я, моє обличчя прийняло вигляд огиди та жаху.

- Ясна річ від якого, від головного архідемона. Ви люди називаєте його сатаною.

- Згинь від мене, - в паніці пролементував я, - чого ви від мене хочете, чого ви не полишаєте мою голову?

- Бо головний обрав тебе для своєї місії.

- Якої ще місії? Я не хочу вас більше чути та бачити, чого ви вчепилися? – мій страх наростав щомиті, і в мене починалася паніка.

- Місія проста – знищення людства, скоро князь цього світу прийде на землю. Ви, люди, гарно вправляєтесь у гріхопадінні, і тому він буде радий прийти, та принести вічний морок та темряву. Тобі нікуди від нас не дітися, ти Обраний, - мовив демон.

- Я не хочу бути Обраним, - прокричав я.

Мене стало нудити від того смороду, що відходив від демона, голова почала страшенно боліти, в паніці я почав заламувати руки… Я відчув як щось темне, якась лиха енергія почала входити в мене. Мої очі налилися кров’ю, все тіло почало зудіти, і, як мені здалося, на руках, ногах, спині та животі почала рости шерсть…

Коли мене знайшли геть виснаженого в моїй кімнаті, то я сидів зголоднілий та блідий у куточку, та щось бубонів.

Лікар підійшов до мене, і почув з моїх вуст мимрення: «Я обраний, я обраний, я обраний…»