Ніч йде на побачення з місяцем

Десь прикрашається Ніч

Вона йде на побачення з Місяцем

Здається, знайомі лиш мить

Та роки пролітають тисячами

У неї чарівний парфюм

Її локони рівні, як ниточки

Ніжне плаття в художнім смаку

Воно чорне і на ньому зірочки

Її руки тендітні й тонкі

Вся жіночна і пишная формами

Її ніжки красиві й стрункі

Черевички закриті застіжками

Її губи буяють життям

Як червоне вино преливаються

І на нігтях простий манікюр

Шо відразу у очі кидається

Її голос п`янить наче хміль

Що в дворах у людей завивається

Щира усмішка манить богів

Хоча й рідко вона посміхається...

А в його очах сизий туман

Ним земля щорання укривається

Він одягнений в чорне пальто

І від сну пізно він прокидається

Він читає прадавні книжки

Та присвячує пісні й елегії

Тим жінкам, що у серці знайшли

Його прихисток кольору сепії

Він бездарний похмурий митець

Завжди прагне він слів толерантності

Хоча сам все ще просто юнець

Що від жартів дурних посміхається

У словах його мудрість і страх

Бо усе що живе умертвляється

У словах його мудрість і страх

Твої сльози змусять здригатися

І щодня тебе бачить він в снах

Та й вони наяву увижаються

Він помре якщо ще один раз

У сльозах вся йому ти покажешся