Ночі без тебе

Ночі без тебе довгі, мов магістралі,

такі глибокі і чорні, наче провалля.

Крізь вікна проникають тумани зухвалі,

перетворюючи сни у темний шрифт Брайля.

Дні без тебе порожні, мов корабельні трюми.

Їх простір заповнений щільно дощами.

Дими з коминів, наче душі, що покидають тюрми,

забуті й самотні блукають містами.

Ця осінь до останнього не відпускала тепло,

тримала його впевнено й міцно, як немовля,

бо знає, що майбутнє крихке, наче скло.

Майбутнє - ще не пройдені мінні поля.

Хтозна, чи враз не викинуться на берег всі кити,

і, як згорівша свіча, раптом сонце не згасне,

впадуть альбатроси додолу не діставшись мети.

Одне лиш достеменно відомо мені — ти прекрасна!

Ось вже і сніжини прикрашають сірі каштани,

Щоби їх тіла оголені не похололи.

Як не прикро, та перший сніг завжди розтане.

Моя ж любов до тебе — ніколи.

18.11.20