ОБЕРІГ ЛЮБОВІ

ОБЕРІГ ЛЮБОВІ

Моє серденько, кохана, тремтить, мов краплина весняна,

Сонце схилилось до обрію, тиша лягає на плечі.

Як тобі бути з думками моїми, прокинувшись рано?

Вірю, що ніжність твоя — це не вітер, не зрада і втеча.

Серце моє не з каміння, а з мальви, що квітне і в`ється,

В кожнім ударі — надія, молитва — у кожнім мовчанні.

Глянь, як воно у долонях твоїх вже беззахисно б`ється,

Кволе, мов спогад дитинства, і чисте, мов перше кохання.

Ти його ніжно тримаєш і світ завмирає довкола,

Тільки достатньо єдиного руху і все розлетиться.

Будь же мені милосердна, не здавлюй його, ясночола,

Не загаси його світло — воно ще тобі знадобиться.

Бачиш, пульсує це серце на пальцях, як у господині?

Це не метафора — серце живе, воно вірить в основу.

Мов на долоні Всевишнього — в твоїх руках воно нині,

Не розбивай його, мила, бо друге не виросте знову.

Вірш цей немов оберіг, як звичайна, розмінна монета,

Щоб ти згадала любов мою в мить, коли сум закрадеться.

Ніжно прошу тебе: ти бережи цей дарунок поета,

Тільки не зрадь, бо тоді серце знову моє розіб`ється.

Мирослав Манюк

29.07.2025