Обірвані листи

Привіт. Тепер я тут, перед долею стою,
Ще не покорений життям.
Борюсь за те, щоб завтра сонце,
Зігріло землю своїм буттям.
Щоб ти, позаду мене,
Спокійно зустрічала зорі,
І в тиху ніч безмежну і прозору.
Щоб місяць в повний тобі співав ту колискову...

Я живий, і лихо тут мене ще не скорило.
Життя безмежне, й ціни йому нема.
Ми тут стоїм, і дивимось у очі,
Буття, котрого так замало.
Без продиху чекаємо,
Години тихої в полоні місця,
Де серце зупиняється в пустелі
А небо зустрічається з землею.

...Там зорі десь над кронами здійнялись,
І стріли вогняні спустились,
Над тихим садом, темряву розвіяв,
Де гомін звуків перестав лунати.
Я тут, ще й досі, я живий,
І тебе я повно й щиро прошу жити.
Не забувайте моє тепло, та очі, руки і думки,
І ті казки котрі щоночі я читав.

...Не той герой що стоїть перед тобою у екрані,
А той, хто тут зі мною сон твій береже.
Я теж герой, але людина теж я.
І ти людина така ж сама як й інші.
У жилах кров, бліді кістки,
І думи теж ти маєш ті.
Але наш ворог позабув,
Про те, що він колись людиною теж був...

Стою в полоні я страху, серед руїн заліза й крові,
Навколо мене люди тут, і я один,
Хоч ні, я тут якраз і не один.
Зі мною тут всі ті хто вірив в нас і вірою живе,
У день що завтра буде, а може й не настати.
Я тішити тебе не буду, бо морок йде,
Й нам його не оминути.
Якщо прокинусь завтра – розповім...

Привіт буття, нікчемно,
Тебе судив я по лихим тим справам, що на голову скидала ти мені.
Так ось тепер стою я тут перед тобою,
І долю намагаюсь ту я осідлати.
Попереду не пізнане,
Ну а позаду мене тут життя.
Але іти вперед нам треба,
Бо те що ми боронимо,
Якраз майбутнє, що позаду нас з життям…