Оповідання / Суспільство

Ок

Ностальгія по минулому, роздуми чому сьогодення має присмак гіркоти. Це робота відкладений у довгий ящик. Роздум, який нарешті побачив сві

Час плине.
Ми сидимо в кав’ярні в центрі міста, дивимося, як люди йдуть повз нас, не помічаючи. Швидко, бігцем.
Що є час у наших думках? Годинникові стрілки на циферблаті чи момент на фото, чи спогади, які неможливо стерти просто так, бо хочеш забути? Позбутися.
Старі фотографії нагадують про часи, коли було сумно чи весело. Всього так було багато, що не містилося на сторінках фотоальбому. Тільки деякі спогади, що блискавкою проносяться крізь пам’ять.
Коли то було? У вісім? Вісімнадцять чи тридцять? Чи тоді, коли т
к3и зупинився посеред парку, розуміючи, що немає часу, щоб жити як слід. Дихати на повні груди!
Бо час проходить повз! І якщо забути про це, життя пролетить вмить. Навіть складно буде згадати якусь малюсіньку деталь. Лише мерехтливі спогади, котрі, як феєрверки, згасають, ледь зажеврівши на обрії.
Парк.
Дзвонить телефон.
Намагаєшся знайти його серед усіляких дрібниць. Дивишся на чорний екран, а в голові зовсім пусто.
Куди вони поділися? Спогади. Думки. Час.
Телефон дзвонить голосно. Занадто голосно, вимогливо втручаючись у твоє життя.
З телефоном життя стало трохи тихіше. Те, що раніше говорили, зараз пишуть у смс. Те, що раніше писали в листах, зараз — не пишуть.
Коротке «Ок» може значити більше, аніж фрази: «Як почуваєшся? Як у тебе справи?»
Ці фрази ненав’язливо вимагають відповіді.
«Ок» розшифровки не потребує. Бо всі знають, що «Ок» — це все добре, не хвилюйся. І почуваєшся нібито «Ок».
Про що тут взагалі говорити?
Так багато слів можна скоротити й підстроїти під оте «Ок». Головне, щоб хтось виявився цікавішим від тебе і задавав питання.
А відповісти «Ок» можна завжди.
І про час теж.
Скоро весь наш розмовний світ звузиться, як фото на екрані, коли його зменшують. Й серед усього розмаїття слів, які колись так гарно описували ситуації, на кожну другу відповідь можна відмахнутися словами, які вже давно втратили свою суть.
— Привіт.
— Привіт, — гаразд, сьогодні відповім тобі «привіт», а завтра, можливо, придумаю інше, більш коротке слово. А може, й не придумаю, надішлю смайлик із посмішкою. Й ти будеш знати, що я привітався і в мене все добре. Хоча не вір на сто відсотків! Може, й не добре, а я тільки відмахнусь від тебе на деякий час. Бо мені нема коли! Відсутнє бажання із тобою спілкуватись. Хто б ти не був! Навіть якщо ти мій близький родич!
Як важливо іноді знайти людину, яка пройде з тобою крізь час, спогади, буде мати з тобою спільне минуле і майбутнє. Головне, щоб цей хтось виявився набагато цікавішим від тебе і прощав тобі твоє сухе «Ок». Вірив у тебе безмежно. Зустрічав із тобою ранок й намагався навчити тебе інших, більш довгих слів. Наприклад, абракадабра, абревіатура, абандон, аболіціонізм.
— Ок, — відповіси невпевнено і поставиш розгублений смайлик, тобто й хочеш взнати чогось, і ні.
— Так ти будеш зі мною розмовляти?
— Ок, — і зіваючий смайлик.

Час плине. Ми сидимо в кав’ярні в центрі міста, дивимось, як люди йдуть повз нас не помічаючи. Швидко, бігцем. Що є Час в наших думках? Годинникові стрілки на циферблаті чи моменті фото чи спогади, які не можливо стерти просто так, бо хочеш забути. Позбутися. Старі фотографії нагадують про часи, коли було сумно, чи весело. Всього так було багато, що не містилося на сторінках фотоальбому. Тільки деякі спогади, що блискавкою проносяться крізь пам’ять. Коли то було? У вісім? Вісімнадцять чи тридцять? Чи тоді, коли ти зупинився серед парку, розуміючи, що немає часу, щоб жити, як слід. Дихати повними грудьми! Бо час проходить повз! І якщо забути про це, життя пролетить вмить. Навіть складно буде згадати, якусь малюсеньку деталь. Лише мерехтливі спогади, котрі, як фейеиверки згасають, ледь зажеврівши на обрії. Парк. Дзвонить телефон. Намагаєшся знайти його серед усіляких дрібниць. Дивтшся на чорний екран, а в голові зовсім пусто. Куди вони поділися? Спогади. Думки. Час. Телефон дзвонить голосно. Занадто голосно, вимогливо втручаючись в твоє життя. С телефоном життя стало трохи тихіше. Те, що раніше говорили, зараз пишуть в смсках. Те, що раніше писали в листі. Зараз – не пишуть. Коротке «ОК» може значити більше, аніж фрази « Як почуваєшся? Як в тебе справи?» Ці фрази ненав’язливо вимагають відповіді. « Ок» розшифровки не потребує. Бо всі знають, що « Ок» - це все добре, не хвилюйся. Й почуваєшся нібито «Ок». Про що тут взагалі говорити? Так багато слів можна скороти і підстроїти під оте « Ок». Головне, щоб хтось виявився цікавішим від тебе і задавав питання. А відповісти « Ок» можна завжди. І про час теж. Скоро весь наш розмовний світ звузиться, як фото на екрані, коли його зменшують. Й серед усього розмаїття слів, які колись так гарно описували ситуації на кожну другу відповідь можна відмахнутися словами, які вже давно втратили свою суть. - Привіт - Привіт, - гаразд сьогодні відповім тоьі привіт, а завтра, можливо, придумаю інше, більш коротше слово. А може й не придумаю, надішлю смайлік із посмішкою. Й ти будеш знати, що я привітався і в мене все добре. Хоча не вір на сто відсотків! Може й не добре, а я тільки відмахнусь від тебе на деякий час. Бо мені нема коли! Відсутнє бажання із тобою спілкуватись. Хто б ти не був! Навіть, якщо ти мій близький родич! Як важливо іноді знайти людину, яка пройде з тобою крізь час, спогади, буде мати з тобою спільне минуле і майбутнє. Головне, щоб цей хтось виявився набагато цікавішим від тебе і прощав тобі твоє сухе «ок». Вірив в тебе безмежно. Зустрічав з тобою ранок й намагався навчити тебе інших більш довгих слів. Наприклад, абракадабра, аббрівеатура, абандон, аболіціонізм. - Ок, - відповіси невпевнено і поставиш розгублений смайлік, тобто й хочеш взнати чогось і ні. - Так ти будеш зі мною розмовляти? - Ок,- й зіваючий смайлик. - - -