ОСТАННЄ КОХАННЯ

ОСТАННЄ КОХАННЯ

Кохання перше вічно ми несем,

Неначе оберіг в своїх руках.

Але хіба його до себе звем,

Коли душа в останньому жива?

Воно приходить тихо у шалаш,

Не робить галас, де нема мети.

В останньому коханні успіх наш,

Бо з ним вчимося, як себе знайти.

Не перше нам будує вічний храм

І не воно запалює камін.

Останнє лиш дарує спокій нам,

Назавжди буде поруч до сивин.

То, перше, має купу забобон,

Там плюс один: що ти ще не старий.

В останньому помітно, ніби фон —

Кохання, що лишає слід ясний.

Тож не шукай у перших вічних днів,

Не перше гріє в темряві нічній.

Останнє зберігай, яке зустрів,

З ним поруч ти вже вільний і живий.

Мирослав Манюк

25.06.2025