Під злими словами

Вона дивилась на перехожих,

На їхні пусті обличчя, на лагідні руки,

На квіти в обіймах тієї, 

Хто вже давно живе сама, 

На окуляри і нахмурені брови того, 

Хто вже давно не спить.

Вона дивилась на провулки і ринки,

Що вже постаріли під злими словами,

Але не впали і не зламались їхні історії.

Як і річка, що тримає маленькі човни,

На яких все ще йдуть незнайомці,

Як теплий літній вітер, що живе в її спогадах,

Як ті, хто посміхається нам уві снах. 

Таким залишилось її місто,

Такою є її любов.