Потяг Київ-Невідомість

Пробігають дерева за вікном потяга, то стоять на одинці, то в обіймах лісів, але все десь у далечі. З однаковим інтервалом вітрів проносяться стовбури, на яких звисають дроти. Дивлячись на них, як Вони злітають листям та знову до землі тягнуться, но ніяк не взмозі доторкнутися до Неї, уповільнюєш дихання. Це так заспокоює…

Час від часу в різних місцях лунає музика перериваючи цей спокій й даючи наздогнати надалужене потягу. Лунає синхронний відлік поступового розривання стежок з видуманим світом і відображення моментів старого фотоапарату, котрий переносить у реальність.

Де Вона після довгих телефонних розмов, після напружених днів сонця сиділа вдивляючись у народження нового дня - світанок. Мріявши, як скоріш опинитися вдома… Сісти у малесенькій кухні в обіймах гарячого напою та спостерігаючи за діями мами, розповідати історії. Це буде нагадувати, як в дитинстві – коли прибігала після прогулянки та розповідала все-все, що бачила, всі секрети що мала і пригорнувшись ніжним дотиком Її засинала. А потім мама обернеться й посміхнеться і стане байдуже все. Згадається лиш ті казки котрими Вона заспокоювала та вкладала у руки дивовижних снів.

Скоріш, скоріш нехай настане це. Тримаючи в руках телефон запитувала себе : «Коли ж приїдемо вже?».

Поряд сидів хлопчина з невидимою книгою «Про Виживання серед людей», з невиспаними очима та з рюкзаком на колінах. В очах у Нього тільки сповідь. Згадуючи брата, згадуючи ті події…

«Скоріш, скоріш несіть ноші
нема чим стримувати рани»
Озера чорних снігів
Позаду вицвілі кар’єри
і не відрізнити небо від землі.
Полетять заповітні листи
де мовчання Тобі за попіл
йдуть дитячі кораблі.
Де спогади, як останній постріл
Може водоспадом кричати?
Може засіяними полями мовчати?
Все одно не почуєте і не зрозумієте…

(палата)

Падші Ангели, білі стелі
знервовано бігають в коридорах тіні
а ще як, вчора пам’ятаю
«Браво, браво хлопці дружні»
кричали, плескали Нам люди
ніхто не знав, що буде
Все зупинилось… Біла палата
Гуркіт коліс, напівжива лампа
відчинені вікна, речі брата.
Друзі, допоможіть! Де Ви?.

і чутно стало, як провідник з кожним кроком Своїм вигукував: « Кінцева»…