Повернення. Глава 1-2

1

Хвилі колихалися та розбивалися об бірт торгівельного бригу, котрий повільно, але впевнено йшов по відносно спокійних водах. Легенький вітерець натягував вітрила із золотим триголовим левом, рухаючи корабель вперед. Це був торговий корабель Орфлейської імперії, який плив до Парфелону, одного з трьох великих портових, торгівельних та зв’язкових міст на сході Арсилонського континенту.

Вітер, розвіювався та змушував лева на вітрилах оживати та гордо випинати свої груди. Нібито показуючи всю міць своєї істотності та відповідав своєму призначенню — бути символом однієї з могутніх імперій континенту. Палуба судна була дуже жвавою. Всі матроси різко вишикувалися в ряд по лівому борту і лінією струнко дивилися навпроти себе, не рухаючись.

З капітанської каюти вийшов широкоплечий, невисокого зросту, майже літній чоловік. Пройшовши повз усіх, він зупинився навпроти молодого, коротко стриженого, невисокого шатену з блакитними очима та тритижневою щетиною.

– Ну, як вам життя на кораблі, пане демоноборець? — звернувся до хлопця капітан. — Чи не в тягар вам допомагати нам, майстер Юджиро? Ви ж і так впоралися з тією тварюкою, як її там? — Чоловік почав клацати пальцями та дивитися на команду.

У цей момент до нього підійшов темношкірий моряк середнього віку. Це був старпом. Він щось прошепотів на вухо капітану і повернувся до початку строю. Капітан повернувся назад до синьоокого хлопця і продовжив говорити:

– Точно підмічено, єхидна, як ви її назвали. І тим самим зробили невимовний внесок у розширення наших морських торгівельних шляхів…

– Капітане, — перебив його демоноборець посміхаючись, — ну не зачахнути ж мені від неробства.

– Так, ви маєте рацію, — засміявся капітан, поплескавши хлопця по плечу, — після чого повернувся назад до команди. — Гаразд, усі знають свою роботу, ну ж, усі — по місцях, по місцях!

Плескаючи в долоні, наказав капітан. У цей момент вся команда у розсипну кинулася по кораблю займатися своїми справами.

Погода була ясною. Де-не-де пропливали хмари, а море спокійно колихало хвилі. Юджиро стояв біля корми, обмотуючи на руку черговий трос і вдивлявся у вершину вежі, що виростала, як яйця у кота, із заростей найбільшого з групи островів Хсіфос.

П’ять маленьких острівців, рівно віддалених від одного великого, на якому знаходився занедбаний замок, разом із цим «високим шматком потворної, але цілком цілісної, непотрібної архітектури» — згідно слів Арсилонських архітекторів. Ця згадка про острів із архітектурного глосарію цікавих знахідок Арсилона змусила молодого майстра демоноборця засміятися.

Повернувшись до палуби і тепер розглядаючи екіпаж, Юджиро зацікавив тутешній перший помічник капітана. Адже з його пам’яті, темношкірий старпом — дуже, навіть дуже рідкісне явище на судах торгових компаній.

Після відкриття південної частини континенту, Даенарсії, першовідкривачі, виявили цілі поселення місцевих жителів. Відмінностей майже не було, лише рівень розвитку та колір шкіри. Враховуючи й так не особливо тепле ставлення на північних землях Арсилона до нелюдів, представники тамошніх торгівельних компаній, котрі тоді вибили собі монополію на торгівлю з Даенарсильською елітою, відчували дискомфорт щодо всіх даєнарсильців. У результаті цей дискомфорт переріс у расову неприязнь, що зрештою спричинила війну.

Основний володар північних прерій — Імперія Ланталія, яка схиблена на війнах і расовій зверхності, — оголосила на великому сенаті хрестовий похід проти невіруючих та поширення віри на нові землі. Їхню ідею підтримала половина ради, котру тоді складали лоялісти церкви. Ця згода — рівносильна схваленню. До того ж вагомий голос склала і сама Церква Першого Слова, яка прагнула нав’язувати всім свою релігію після програної війни із західним тріумвіратом та утворенням нової церкви — «Церкви Істинної Віри». Як раз і завдяки цьому «хрестовому походу» на північних землях Арсилона з’явилися раби — даєнарсильці.

Їх використовували зокрема як прислугу в домах еліти. Такий слуга демонстрував їхній статус при урядовому дворі, а також рівень багатства…

– Замок Деймоса, із його вічно не згасаючим світлом у цьому потворному огризку, — Юджиро не помітив, як до нього заговорив старпом, котрий підійшов у момент, коли демоноборєць був у думках і не очікував нікого.

– Старпоме! — хлолпець хотів було стати струнко, але жестом своєї руки перший помічник капітана звільнив його від цієї офіційності.

– І ті дослідники, що ступали за поріг цього чагарника, інакше його назвати ніяк, і зовсім не поверталися… Води хочеш? — Старпом продовжив говорити про будову на острові, після чого протягнув закриту флягу до демоноборця, посміхаючись.

Юджиро, подякувавши кивком голови, був цілком впевнений, що це вода, зробив великий ковток. Відчувши в роті різку гіркоту і приємне відчуття трав’яної прохолоди, що часто супроводжувалося смаком домашнього Зорхіанського самогону, він мало не виплюнув усе назовні. Але, взявшись себе у руки, проковтнув все, що встиг набрати до рота одним залпом.

– Ох! Ну і гарна «водичка» у тебе, одначе… — засміявся хрипло демоноборець, повертаючи флягу старому. — Мабуть, домашня?

– Само собою, — почав відповідати старпом, посміхаючись, — із домашньої криниці, трав’яна.

Лисий, темношкірий чоловік середніх років із доглянутою сивою борідкою, усміхаючись усім своїм виглядом, особливо темними очима та зморшками, сховав флягу за пазуху. За спостереженнями Юджиро, за весь цей час старпом не приховував своїх емоцій під час розмов із співрозмовниками на кораблі. Здавалося, що він ще зовсім молодий душею. Але його очі явно говорили про багато пережитого у житті.

– До речі, я ще досі не представився, — продовжив говорити старпом, простягнувши хлопцю руку, — за весь час, що ми пливемо, я так і не сказав тобі своє ім’я. Мене звуть Азон, Ікабот Азон із Кеніфарії.

– Приємно познайомитися, — демоноборєць потиснув йому руку у відповідь, — Юджиро з Дан Роленга. Так отже ти з вільних країв?

– Ха-ха, не зовсім… — засміявся Азон, але не щиро. — Я народився рабом і тридцять п’ять років прожив у рабстві в одній дворянській родині, поки вона не збідніла і мене не продали в порт як боргову оплату…

Демоноборець був дуже здивований такою відвертістю старпома та напрягся, що відобразилося на його обличчі. На що Азон нахмурив брови.

– Слухай, я нічого проти не… — почав виправдовуватися демоноборєць.

– Хє-хє, та спокійно ви, пане, — засміявся старпом, перебивши хлопця і похлопавши його по плечу долонею. — Я просто жартую. Завжди цікаво бачити реакцію людей, коли дізнаються, що старпом — раб.

Демоноборєць зітхнув.

– Ні, ну по факту так, я був рабом, — продовжив моряк. — Але то було давно. Взагалі я радий, що така людина, як ти, зацікавилася мною. Бо зазвичай наші пасажири, окрім команди, і зовсім намагаються не дивитися в мій бік.

– Дайте вгадаю — ланталійці? — підхопив Юджиро.

– Бетса! — викрикнув старпом, посміхаючись, і знову протягнув флягу співрозмовнику, після чого підніс її до себе і зробив ковток.

– Не здивований… — продовжив демоноборець. — А як ви тут опинилися?

– Одного разу мене збиралися знову продати, — почав Азон, вдивляючись у горло фляги, — але цього разу в інше місце, зовсім далеке від моря. Під час перебування в попередній сім’ї я звик до цих місць і закохався у цю безмежну блакитну нескінченність. І якби мене продали в інше місце, мене б убила туга. Або господарі, якщо б я ослаб. Але під час аукціону хтось заплатив за мене найбільшу ціну, — старпом повернувся поглядом до капітана, — не давши нікому шанс перебити її. Цей хтось був старшим сином дворян, яким я служив. І з того часу я став служити йому спочатку як матрос, а потім і на нинішній посаді на кораблі — дякуючи політиці нашої колишньої імперії.

– Колишньої? — здивовано спитав Юджиро.

В цей момент Азон озирнувся на острів, що трохи віддалявся від корабля, і задумався. Потім, подивившись на небо, він раптово повернув погляд на схід і ще сильніше задумався.

— А цікаво, ви вразили те чудовисько, — різко змінив тему Азон, що здивувало демоноборця. — Я, звісно, чув розповіді про вас і вашу гільдію, але побачити на власні очі — буде що дітям розповісти.

– Чесно кажучи, для мене це чудовисько було щось нове, — підтримав тему про монстра Юджиро, вирішивши не торкатися політичних питань.

Хоча в його голосі звучали нотки інтересу до якої саме колишньої імперії.

– Я, звичайно, бився з сухопутними представниками, але цей морський тип був для мене викликом… — засміявся молодий майстер з того що сказав. — Так, зазнався я трохи… Але мені цікаво, звідки воно тут узялося, тим більше, що тулуб нагадує ту єхидну, але все інше… А все інше — а біс його знає. Можливо, це одна з ланок розвитку цього монстра. Знаю, що звичайними методами його приручити неможливо. Бачив тих, хто намагався. — задумливо окинув поглядом матросів. — Та й відкритих ран ні в кого не було, адже навіть у воді вони здатні почувати кров…

Тут хлопець спинився, побачивши трохи стривоженого Азона.

Той, помітивши, що демоноборєць уважно дивиться у його бік, різко став оправдовуватися і казати, що він добре його слухає. А його стривожений погляд був через бажання втрутитися у розмову. Але відсутність ідей, аби погодитися хоча б з однією з теорій демоноборця та брак знань у монстрології в цілому його й стривожили.

— Гаразд, головне, що ти з цією твариною розібрався, — продовжив Азон. — Як думаєш, чи довго ще триматиме така погода?

Це раптове питання старпома трохи спантеличило демоноборця.

– Я знаю, що на морі погода мінлива, — озирнувшись і помітивши скупчення грозових хмар на сході, почав відповідати Юджиро. — Але чи дійдуть вони до нас?

– Якщо вітер не зміниться…

– Азон! — вигукнув капітан і махнув рукою, щоб той підійшов до нього.

– Ну, здається, мені час, я не буду більше відволікати, — поплескавши деемоноборця по плечу, чоловік рушив до капітана.

Слідуючи поглядом за Азоном, він побачив, як після двох-трьох слів капітана, Азон похмурнів і глянув у бік темних хмар, що насувалися зі східного горизонту від островів Схіфос. Юджиро почав пристально дивитися у бік хмар, намагаючись щось розгледіти:

– І все одно, мені в них щось не подобається, — прошепотів він голосно і теж похмурнів.

2

Сильний дощ лив навколо, а хвилі немов озвірілі велетні намагалися перевернути човен, що плив.

– Ану, мужики, тримайте яйця! – кричав капітан, витираючи з обличчя краплі води і утримуючи штурвал. – Ми вистоємо. Залишилося ще трохи мужики ... Бхе, я скоро блювати буду цією водою ... Кайлран, бачиш світло? – крикнув капітан матросу на оглядовій щоглі.

– На три години Кеп! - вигукнув худий, низький, напів-ельф, донизу тримаючись за канат прив`язаний до щогли. – Світлий обрій, шторм йде.

– Відмінно, жителі безодні нас не дістануть і цього разу! – Засміявся капітан, мов старий морський вовк.

Юджиро споглядаючи на явну гру капітана, трохи розвеселився. Він спостерігав за тим, як той лаявся на шторм, керуючи кермом, паралельно з цим, лаявшись на деяких матросів. Демоноборець, утримуючи з командою трос одного з гротів, періодично сміявся, облизуючи солону воду зі своїх губ, котра хвилями накидувало на моряків. Він був щиро щасливий з того, що зараз відбувалося.

Через деякий час, корабель вийшов за межі штормової зони. Обв`язавши трос за кріплення, хлопеець відійшов, і спершись на ящики, витер з обличчя воду долонею. Через хмари стало пробиватися сонце і своїми променями освітлювати палубу корабля.

– Доріане, – вигукнув капітан, передаючи штурвал старпому, – що там на горі, вітрила не порвало?

З чотирьох матросів, що в цей час перебували на вершині, піднявся худий, довгий світловолосий морський ельф, показуючи схрещені руки.

– От і славно хлопці, – протерши хусткою своє чоло, сказав капітан. – Гаразд поки відпочиваємо, позмінно. І молимося аби природа нам вдруге такий фарс не викинула.

Усі моряки з полегшенням зітхнули. Дехто спустився до трюмів відпочивати, а дехто продовжив працювати на палубі. Юджиро же, захотів продовжити розмову зі старпомом. Але помітивши молодого смаглявого юнгу біля першого, вирішив не турбувати їхню розмову. Поспостерігавши за ними, він помітив, як Азон різко змінився в особі після того, як хлопець відійшов і спустився в трюм. Демоноборець вирішив прослідкувати за хлопцем.

Спустившись до трюму, він сподівався застати юнгу відразу. Але крім пари моряків, що спустилися раніше, він нікого не знайшов. Попитавши про юнгу в них, йому у відповідь лише підіймали плечима. Роздивившись командний трюм та не помітив нічого цікавого, демоноборець попрямував до своєї каюти.

Зайшовши в середину, він поглянув на свої речі, що лежали на ліжку. Його одяг: багаті шкіряні коричневі черевики, штани з полегшеної Марієльської тканини, біла сорочка, шкіряний жилет бордового та темного кольору з темно-синім плащем, лежали в дальньому кутку. Невелика сумка з двома мечами висіла на чомусь подібному до вішалки. Один меч був ельфійською шаблею, другий же півтораручним мечем демоноборця.

Якраз узявши його до рук, він витяг меч із піхов. Лезо клинка було не широким, а до середини частково інкрустовано написом мовою передвічних. На гарді теж був напис, але він був дворфійськими рунами та розділений посередині трикутним райдужним опалом, котрий утворював щось на кшталт стрілки, вказуючи на руни на кільці під гардою.

Дані руни, на кільці, сильно відрізнялися від тих, що знаходилися в долі та на гарді меча. Вони зображували шість символів незрозумілої форми: перший - рогатку, що нагадує букву «У». Другий – половина рогатки, котра перекривається не до кінця на верхівці розвернутою літерою «Г». Третій – розділену навпіл рогатку та перетнуту між ними рисою. Четверте – коло, розділене від центру на три рівні частини. П`ятий був схожий на четвертий, але всередині були дві хвилясті лінії. Шостий був стертий – незважаючи на те, що виднілися деякі округлі форми символу, він був старанно затертий.

Повернувши кільце на другу руну, символи в долі меча, як і опал, засвітилися, після чого лезо набуло темного кольору. Вийшовши з каюти, Юджиро почав уважно прислухатися до всіх звуків у трюмі. Він сконцентрував свою увагу на свій слух настільки, що навіть почув, як у пороховому трюмі шерудили щури, і як один з моряків потрапив у свою ж щурівку намагаючись вбити одного з них. Неподалік він почув, як кок лаяв молодого юнгу за те, що той під час шторму розсипав по всій кухні заготовлені до обіду продукти.

– Так одного я знайшов, – почав розмірковувати про себе у голові демоноборець. – Але не того, кого шукав.

Продовживши прислухатися далі, він таки впіймав два голоси, котрі неголосно розмовляли в дальньому кутку носової частини трюму.

– Попався! – З усмішкою подумав про себе чоловік, після чого подався на ці голоси.

У носовій частині трюму були дві каюти, одна кока, друга старпома. «Каюта кока та старпома поруч один з одним?» - стоячи між дверима кают став знову розмірковувати хлопець посміхнувшись. – «Тепер зрозуміло, чому їжа така смачна на кораблі».

Континент Даенарсі славиться не лише тим, що в ній живуть темношкірі люди, а й неймовірними ареалами полів, на яких розводять різноманітні пряні трави. Ці спеції, стали невід`ємною частиною перетворення всіх кухонь Арсилонського континенту. Проте демоноборцю зараз було не до розташування кают і смаку страв корабельної кухні. Його цікавили голоси що долинали з однієї з кают. Уважно прислухавшись, він почу шепіт у каюті старпома та тихо ставши поруч із дверима, почав прислухатися уважніше до голосів.

Голос одного він впізнав одразу. Той належав юнзі, котрий розмовляв біля керма з Азоном. В той час як другий, був дівчачий голос:

– Слухай, ти не повинна себе так перевтомлювати зараз. – Говорив молодий хлопчина. – Дякувати, що нам пощастило з цим пасажиром, котрий виявився демоноборцем, ти тримайся…

В цей момент Юджиро почув звук ріжучих ножиць.

– Але не треба було тобі вибиратися з трюму. – Юнга почав вичитувати дівчину більш серйознішим тоном.

– Але ж я переживала за тебе! - Емоційно, перебив голос хлопця, голос молодої дівчини. – Я…

– А якби твоя рана розкрилася ще сильніще, – перебив її хлопець. – За словами демоноборця, як сказав дядько Азон, тварюку міг привернути запах крові, а все через цю грьобану херню…

На цьому моменті хлопець перестав їх слухати.

Повернувши кільце на рукоятці на символ, що нагадує рогатку, лезо набуло типового металевого кольору. Заховавши меч у піхви, пролунало клацання і на піхвах з`явилася червона стрічка, що цілісно переплітала гарду і піхви навхрест. Недовго думаючи чоловік увійшов до каюти старпома. На щастя, чи на диво, двері були не зачинені. Зайшовши всередину, він побачив, як смаглявий коричнево-окий юнга перестав зашивати різану рану руденькій, короткостриженій дівчині.

Хлопець, побачивши, що в каюту зайшов демоноборець, не роздумуючи схопив ножиці і рвонувся на нього. Юджиро парирував атаку хлопця, а вільною рукою несильно вдарив його по голові. Той, знепритомнівши, одразу впав.

– Сеймус! – Вигукнула дівчина і давай теж намагатися встати з ліжка, але відразу скорчилася від болю.

Побачивши це, демоноборець, кинувши меч, одразу підбіг до неї, та спробував оглянути її рану. Але дівчина стала чинити опір, і внаслідок чого її рана відкрилася знову.

– Дурепа!

Вигукнув він, після чого, швидко накресливши знак Інкер у повітрі, ляснув дівчину долонею по лобі. Та відразу ж заспокоїлася та знепритомниіла.

Ретельно озирнувши каюту, хлопець помітив на тумбочці, котра стояла поруч із ліжком, Галберову настоянку та безліч бинтів: використаних і ні.

«Ага, значить у неї зараження крові, – подумав демоноборець.»

 – Твою ж!..

Рука хлопця почала різко ковзати через кров, котра в цей час встигла витекти з рани. Намагаючись спинити її, він на силу зміг стиснути рану сильніше рукою, тим самим зупинив кровотечу. Схопивши пару бинтів з тумби, аби витерти закривавлені руки та тіло, Юджиро почув, як з іншого боку щось упало, але вирішив не звертати на це уваги, оскільки його метою було зараз зупинити кровотечу. Накресливши на рані знак Каліф, демоноборець приморозив кров, щоб та не текла з рани, а після, обмотав її бинтом. Поклавши дівчину на бік, він зафіксував тіло таким чином, аби рана не відкрилася знову.

Змивши руки від крові, водою зі глека, котрий стояв недалеко від тієї ж тумби, молодий демоноборець взяв меч і збирався вже йти. Але раптом він згадав про розмову юнги та дівчини про річ котра поранила її. Поміркувавши недовго, він вирішив поглянути на те, що впало за тумбочку. Зазирнувши за неї, хлопець миттєво відскочив тричі матюкнувшись...