Примати в законі: Чому собаки виявилися розумнішими за моїх сокурсників

Ну що, мої маленькі допитливі читачі, я, як і обіцяв, зараз розповім про телепнів, з якими, скажімо так, мав нещастя познайомитися на юридичному факультеті.

Взагалі, якщо провести паралель із моїм колишнім класом УО, то мушу визнати: у чомусь ті шкільні кадри були навіть трохи адекватнішими за дебілів з юридичного. Решта ж моїх сокурсників — це просто дно еволюції. Я б навіть сказав — суцільне, непроглядне днище.

От уявіть типову картину. Йде пара. Викладач кудись виходить по своїх справах — мабуть, скоріш за все, в туалет, щоб банально сцикнути, а може (якщо день не задався) навіть і сернути. І от у цей момент у кімнаті починається цирк. Ці недорозвинені нащадки мавп миттєво влаштовують балаган: починають дертися на всю пащеку, дико ржати й поводитися так, наче їх щойно випустили з клітки. Були навіть клінічні випадки, коли ці унікуми вмикали на телефонах російський реп для деградантів. Я реп взагалі на дух не переварюю, та й загалом не визнаю ніяких музичних стилів, окрім старого доброго року.

Коли реп замовкав, починалася інша ментальна кара: вони обговорювали, хто що робив, хто де був, чим займався, яке кіно дивився та інші нікому не цікаві, окрім них самих, побутові теми. Просто на секундочку уявіть рівень какофонії, який стояв в аудиторії, де сиділо майже 30 чоловік! 

Найбільше з цих високоінтелектуальних розмов мені запам`яталося те, як одна, скажімо так, «принцеса» з пафосом розповідала іншій, як вона особисто приймала пологи у своєї собаки. Я в цей момент сиджу і думаю: «Шо, бля? Пологи у собаки?!». Не знаю, як кому, але особисто я вважаю, що тварини в цьому плані пристосовані природою куди краще за людей. Їм не потрібна людська допомога, адже існують такі речі, як еволюція, інстинкти та природні процеси.  

Саме через це — і через те, що вони загалом були днищем розвитку — я з самого початку називав своїх одногрупників «собаками». Але тільки зараз до мене дійшло, що цим порівнянням я смертельно принижував самих собак. Дивіться самі: собаки у ставленні до своїх власників вміють контролювати агресію, тому нормальний пес ніколи не вкусить господаря. А наші примати з юридичного факультету агресію взагалі не вміли і не могли контролювати. При цьому зі шкільного курсу біології, курва, я чітко пам`ятаю: однією з головних ознак, які відрізняють людину від тварини, є саме вміння контролювати свої емоції.

Так от, повертаючись до наших приматів: вмінням контролювати емоції не володів, сука, майже ніхто. Тих, у кого мозок бодай на секунду домінував над тваринними інстинктами, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. І зараз я кажу абсолютно про всіх — і про хлопців, і про дівчат.

А тепер, якщо ви не проти, ми трохи відійдемо від теми. Хоча, якщо чесно, мені взагалі глибоко все одно — проти ви чи ні. Я буду вести цю розповідь так, як хочу я, тому закрийте роти й слухайте далі.

У нашій шаразі, яку в народі абсолютно заслужено називали «козлятником», навчалися такі унікальні жертви лоботомії, як:

- «Діти 90-х» — блатні елементи з дешевими понтами (я потім якось розповім, чому ці понти дешеві);  

- «Елітні хвойди» — хоча «елітні» тут сказано занадто гучно. Цю категорію я взагалі коментувати не буду, бо зараз у коментарях під блогом підніметься виття і з`являться їм подібні «захисниці мушлі».  

Тому рухаємося далі. Серед усього цього збіговиська довбограїв мені найбільше запам`яталися два конкретних одноклітинних кадри.

Кадр перший. Це диво природи залітало до нас в аудиторію майже на кожній перерві. Воно з розгону лупило своїм щупальцем по першій ліпшій парті й верещало на всю ротяку: «Шо ви, миші? А ну по норах!». І тут у мене щоразу виникало цілком логічне внутрішнє обурення: «А ти, пацюк, взагалі хто такий? Що ти, звідки ти таке прибацане вилізло і на якій основі ти, контужене, собі таке дозволяєш?». Але найбільше претензій на той момент у мене було навіть не до цього малохольного, а до наших самопроголошених «принцес». Кожного разу, коли це чучело влаштовувало свої дегенеративні концерти, вони ржали, як стадо диких кобил, тим самим створюючи для нього позитивне закріплення поведінки. Правда, тривало це свято обмеженого інтелекту лише перший рік. Потім персонаж кудись зник. Дехто з наївних міг би подумати, що воно випустилося, але хрін вам — його просто забрали санітари в дурку.  

Кадр другий. Це був іще один «професор». Чувак виглядав років на 40, хоча за паспортом був пацаном, і мав солідний пивний момон, який звисав майже до колін. Оцей любитель хмільного кожного божого ранку підходив до всіх підряд і з виразом грандіозного пафосу на обличчі запитував: «Де мої орли?». Орлами цей пузатий філософ називав своїх корешів по пляшці. Але я особисто бачив тих «орлів» і чув, про що вони теревенять, тому з повною юридичною відповідальністю заявляю: коректне порівняння для цієї компанії — максимум з півнями, ну або з хворими на синдром Дауна.  

До речі, якщо хтось із вас колись замислювався, чому деякі особини в молодому віці виглядають набагато дорослішими за свій паспортний вік — скажу поки що коротко: все діло в розваленій психіці. У майбутньому я, можливо, розповім про це більш детально. А можливо і ні. Побачу, який у мене буде настрій.

G_Raw_Truth Publishing. Цинічний погляд на очевидні речі. Далі буде... або не буде.