Про критику

ДИСКЛЕЙМЕР

Цей матеріал ґрунтується на відкритих інтернет-джерелах та особистих роздумах автора блогу, не має на меті принизити чи образити чиюсь гідність і створений виключно в науково-пізнавальних цілях.

Що таке критика і з чим її ``їдять``?

В академічному розумінні критика - це процес системного аналізу, оцінки та об`єктивного судженнящодо об`єкта діяльності, що базується на встановлених стандартах, логічній аргументації та верифікованих фактах.

Да ось так сухо і нудно але ось таке значення критики в академ. напрямку. Чому я написала весь цей довгий пост. Бо просто захотілось. Я на мій погляд суспільство останнім часом надто багато маніпулюють значенням критика. Ховаючи за цим словом на справді не тільки критику. Тому ось і стало цікаво почитати більш детальніше про суть критики і трішечки поділитись з вами.

Як пишуть в інтернетах то критика є невід`ємною частиною пізнавального процесу, оскільки вона дозволяє виявляти невідповідності та дефекти в структурі об`єкта, не зачіпаючи при цьому суб`єктивні характеристики його автора.

(P.S. є ж ще хамство, доречі його часто плутають з ритикаю, спеціально чи ні це не важливо, то воно в науковій літературі класифікується як деструктивна комунікативна стратегія, позбавлена аналітичного компонента. Воно ж часто використовується для когнітивного спотворення, надмірного узагальнення або стигматизації ну і для здійснення психологічного тиску. Отже, межа між критикою та хамством проходить по лінії «об`єкт — суб`єкт»: критика завжди спрямована на зовнішній продукт діяльності, тоді як хамство — на внутрішню структуру особистості.)

А як вона сприймається на хімічномо-біологічному рівні?

На цьому рівні критика сприймається не просто, як слова, а як загроза територіальної цілісності. Мигдалеподібне тіло реагує миттєво, воно не розрізняє сенсу типу ``ти погано прибрала`` чи ``що ти робиш розяво``. Для неї це сигнал небезпеки і вона блокує раціональне мислення, активуючи правило бий або біжи.

Саме в цей час гіпоталамус дає викид кортизолу та адреналіну в кров. Частішає пульс, дихання стає поверхневим.

Бо насправді наш мозок любить дофамін і кожного разу отримуючи дофаміновий ``льодяник`` він хоче ще. Критика ж діє, як ``анти-дофамін``, вона не просто позбавляє задоволення, а створює дефіцит, який мозок хоче негайно заповнити. Якщо критики забагато, то мозок може впасти в стан ``навченої безпорадності``, це коли нейронні зв`язки, що відповідають за ініціативу, просто перестають працювати.

Коли ми отримуємо критику то префронтальна кора отримує менше енергії, бо кров відливає до м`язів та емоційних центрів. Саме тому ми можемо ``тупити`` у відповідь на критику, а найкраща відповідь проходить потім коли вогонь критики вщухає.

А на психологічному?

В нейробіології критику розглядають, як хімічну атаку тавиживання, але в психології це битва за ідентичність, кордони та владу.

В психології критика - це спосіб сторонього об`єкта змінити внутрішню картинку людини про себе. Коли хтось вважає себе професіоналом, а йому кажуть, що він зробив помилку, виникає нестерпне напруження. Психологічно людині простіше звинуватити критика у некомпетентності («він нічого не розуміє»), ніж змінити свою думку про себе.

В психології є таке твердження, що більшість критики, яку ми чуємо від інших, резонує з нашим Внутрішнім критиком. Це щось типу, що коли нас критикують зовні, наш внутрішній голос підхоплює: ``Бачиш, я ж казав, що ти нікчема``. Критика це своєрідний тригер, що активує старі травми.

Також психологія фокусується не тільки на тому кого критикують, а й на тому хто критикує. Іншими словами це проекція, а саме інша людина бачить у тій чи іншій людині те, що ненавидить в собі. Тобто якщо колега критикує твою ``неуважність``, можливо, вона сама панічно боїться помилитися і через цю напругу атакує інших.

З точки зору психології критика говорить про критика більше, ніж про того, кого критикують.