Пу-бу-бу

За птахом чорнооким,

За маревом глибоким,

Я гріб підошвою по землі,

По тій самій землі,

Де смородом я розкладатимусь густим.

Він ніс за собою долю

Всіх розбитих душ сорок,    

Що втопились в сльозах болю

Й мріях «щасливеньких» казок.

Шворка шию обіймає ніжно. 

Гладить, пестить так потішно 

І теплом віддасть вона!

Не те що мова язика мого грішна.

Врятує завжди у журбу

Шворка, стільчик,  пу-бу-бу…