Ірина Пікол 02 Листопад

Результати Конкурсу Гелловінські Жахи

Стаття / Блоги

Перепрошуємо за затримку із відповіддю щодо результатів нашого жовтневого конкурсу, але ми маємо розгорнуту відповідь від нашого жюрі, тож публікуємо його доповідь. 

Вітаю з минулим Гелловіном всіх шанувальників темної літератури, особливо авторів які досліджують темне у своїй творчості.

Я погодився на неочікувану пропозицію стати журі конкурсу темних оповідань. Переді мною стала задача обрати переможця серед десяти оповідань, чого я не робив раніше. Тож я визначився з тими критеріями на які я звертав увагу у своєму рішенні. Ними я хочу поділитись, сподіваючись обґрунтувати свій вибір – в першу чергу для тих авторів які не перемогли у цьому конкурсі. Я узагальнив всі свої претензії та примхи, і викладу їх без посилання на назву оповідання до якого воно відноситься. Тому що я знаю наскільки критика є чутливою темою для автора, оскільки сам ним є. 

Головною сутнісною темою жанру жахів як такого є страх.

Роль автора в цьому жанрі полягає в творчому дослідженні страху - як власного індивідуального, так і колективного несвідомого.

Метою цього дослідження є подолання страху. Не через втечу, а через зустріч із ним.

Спираючись на це Я виділяю ключовий критерій для оцінки твору, а саме - чесна зустріч із власним страхом автора. Те, на скільки автор самсама відважився зазирнути у власну Тінь і розгорнути перед собою.

Без чесної зустрічі автор приречений займатись імітацією, рекомбінацією вже відомих йому кліше, повторенням. Це не є чимось поганим, адже кожен автор починає з імітації автора який вразив (для мене це Лавкрафт), поки не зустрінеться таки з власним жахом.

Я вважаю назване сутнісною ознакою жанру. Еталоном описаного вище для мене є «Терор» Дена Сімонза. Себе я не вважаю чимось подібним до видатного автора, тож і від інших цього не вимагаю.

Серед прочитаних мною оповідань я не обрав ті, в яких не побачив чітко окреслену фігуру героя, яка б виділялась з власного фону, чи контексту в якому перебувала.

Я не обираю історію в якій герой є спостерігачем, який коментує, але не втручається в дію, ніяк не впливає на історію.

Я не обирав історію в які не було сцени, тобто єдності місця і дії. Де мені було важко уявити де відбуваються події, або де мені було важко відчути дію як таку що відбувається прямо зараз.

Я не обрав історії, які починались з художніх описів природи, лісу, дерев, міста, туману, моря – там де ці описи ніяк не впливали на історію, могли бути видалені без шкоди для історії, і насправді без яких історія стала б краще. Такі художні описи доречні в великих романах, але не коротких оповіданнях.

Я не обирав історії, які нагадували потік свідомості автора, оскільки такі твори виткані з кліше і є скоріше сировиною для розробки та видобутку кількох грамів авторського золота. Але це золото ще не відділене від шлаку.

Я не обирав оповідання, які були етюдами на тему психопатологічної феноменології. Де автор фантазував як поступово втрачає глузд, марить, галюцинує – тобто історії головною темою яких є страх безумства. Хоча зазначу що мені сподобались деякі антигерої що уособлюють психічну хворобу (Лампад). Тому що історія внутрішнього страждання має бути вписана в контекст більшого, на яке впливає. Описи безумства здебільшого схожі одне на одного тим що не цікаві нікому, хіба що пацієнту і його психіатру, і то не завжди.

Я не обирав оповідання присвячені темам відьмовства, магічних ритуалів в лісах, річках, кладовищах – бо знову ж таки кліше. Хоча мені сподобалась розв’язка оповідання «Стохід».

Читати сире оповідання, це як наче заплатити за шерстяні рукавички, а натомість отримати не стрижену вівцю. Я веду до того, що все що може бути видалено з тексту без втрати для історії – має бути видалено, і крапка.

Жодне з оповідань конкурсу не відповідає моїм вимогам. І це нормально, в цьому нема нічого страшного.

Обираючи переможця я вагався між «Тінь на порозі» А.Чичихіної та «Він не встановлював камеру, або «Цукерки чи смерть»(sic) Л.Туменок.

В обох оповіданнях артикульовано момент зустрічі зі страхом.

Обидві короткі і не встигають набриднути.

Обидві мають сцену, як єдність місця й дії, тому їх легко уявити та розіграти в своїй голові.

В обох герой взаємодіє з контекстом.

Я обрав «Він не встановлював камеру…» переможцем.

За його авторський стиль подачі короткими реченнями. За те що автор викинув все зайве і непотрібне історії – жодних зайвих описів кімнат, дерев, свинцового неба що нависло на містом та інше.

За персоналізацію невизначеної загрози – ніяких вампірів, канібалів, відьм. За пошук авторського стилю. Я мало що зрозумів, але мені цікаво хто такий Оператор (чим він оперує?), що таке Аномалія, чому треба видалити соціальні мережі – всі ці запитання народжуються після прочитання і залишаються з тобою.

Візьміть для себе щось корисне з мого тексту, а решту відкиньте і забудьте.

Головне пам’ятайте

Світу не потрібно ваше мистецтво – Вам доведеться доводити право на його існування.

Ігор Штанько

Ми дуже вдячні всім хто вирішив взяти участь у конкурсі і написав цікаві круті роботи. Дякуємо за вашу творчість та активну участь. Ще раз перепрошуємо за затримку. 

Вітаємо переможницю!

Він не встановлював камеру, або «Цукерки чи смерть»

Він не встановлював камеру, або «Цукерки чи смерть»

Світ щойно видихнув після «Ірраціонального задоволення». О 02:00 1 листопада оператор прокидається від сигналу, що порушує приватність. Вимкнений телевізор транслює несанкціонований потік: на екрані моторошний силует вигукує: «Цукерки чи смерть!»

21.10.2025
18px
Шрифт
Вигляд
Прокручування
A- A+ 18px
Roboto Slab
Open Sans
Noto Serif
PT Sans
1.6
0px
Повільно
A