Різдвяні песики
Проза / ІншеНа відривному календарі бачу дату — перше грудня. Атмосферна ілюстрація примушує усвідомлювати, що зима вже стукає у двері. Але мозок протестує. За вікном мрячить. Темні гілки збіднілих дерев похитуються, ніби мандрівники, що застигли посеред мосту, на ім`я Зміна Пір Року. Осінь відчайдушно тримає їх, не відпускає до своєї сніжної сестри.
Під ногами багнюка, над головою густі хмари. Натягую капюшон і дибаю вулицею. Перехожі досі в прохолодних куртках. Замість морозу — туман. Все, як і вчора... Зима — лише слово на календарі, що залишився вдома.
Магазини контрастують до все ще листопадової сірості різдвяними товарами. У внутрішньої дитини загоряються очі. Але я стримую порив змести все з прилавків. Однак здаюся на ручках з песиками в різдвяних образах. Чи потрібні вони мені? Не те щоб... Але всередині щось відгукується. Нарешті розростається щире бажання прикрашати будинок. Грудень — це про трепетне очікування й підготовку до свят. І нарешті він не лише в календарі, але й у відчуттях.
А сніг... Сніг ще підтягнеться. Справжній зимовий затишок починається з внутрішнього тепла. Або з різдвяних песиків на ручках.
Ну, шикарні, хіба ні?)
Коли зими стають скупими на сніг
Текст для марафону ``Зимові ескізи``, Завдання 2
