Роздуми про час, натхнення і спроможність

«Нервово думаючи про майбутнє, люди забувають про сьогодення, так що не живуть ні в сьогоденні, ні заради майбутнього. Вони живуть так, ніби ніколи не помруть, а коли вмирають, розуміють, що ніколи і не жили»

Цитати цього філософа розлетілись по світу, ніби час для них був пустим звуком. Я впевнена, що ви теж не раз чули його вислови, але цей як ніколи доречний, щоб описати всі засади моє особистості.

Отож, сьогодні поділюсь з вам чимось особистим, адже ідей для рецензій у мене завжди вдосталь, але зациклюватись на чомусь одному - не в моїх пріорітетах.

З самого дитинства, я була тією дитиною, що як то кажуть ``сам собі лікар`` і з часом ця риса мого характера нікуди не зникла, а навпаки посилилась. Чи то я настільки хотіла підрости, чи то комусь щось довести, а з часом неменуче почала себе гризти за кожну помилку і від того, щось робити мені хотілось тільки від великого натхнення, або не менш великої впертості.

Я звикла до певної стабільності, адже хоч і любила зміни та боялась майже усього. Навчання з часом я теж полюбила, але не тільки від процесу, а й від солідності, що в очах інших мої знання мені надавали. І від того цікавилась я всім, від мистецтва, що є моєю основою й сьогодні, до економіки чи фізики. Олімпіади чи участь у шкільному самоврядуванні стали для мене звичною справою, адже моя внутрішня планка росла з непомірною швидкістю. І ось я знову сиділа з щоденником в руках і писала про думки, що кожного разу говорили мені ``ти робиш замало`` чи ``це зовсім не годиться`` і я знову починала дивитись на інших. Їх успіх був оманливим, а відставати для маленької мене було ніби програвати самій собі. І згодом я знову сідаю і ніяк не можу зрозуміти, коли закінчиться моя неспроможність, яка наче важкі кайданки, сковує мої мрії і бажання.

Вже будучи студенткою, я дійшла до думки, що мені на все потрібно більше часу, адже мій страх не тільки захищає мене від умовного падіння, але й заважає відкривати нові кордони власного я.

Вся проблема почалась з маленької дівчинки і слів ``ти молодець``до яких вона не знала міри ,а закінчиться на дорослій особистості і словах ``я можу, навіть якщо вийде не з перщої спроби, чи потребуватиме роки і мені не потрібне схвалення, адже я вже дала його собі``.

Жага швидкого результату і менших затрат руйнувала цілі імперії і ми маємо пам`ятати про це, рухаючись далі.

Прийнявши себе, власні недоліки, цілі та сильні сторони - можна побудувати власну спроможність, але головне розуміти власний час і не бути особистим катом для своєї душі.

Пам`ятайте ви не одні в будь-якій проблемі, не бійтесь себе, власних бажань, та людей навколо. Здійснюйте власні мрії і будьте щасливі, а я буду рада, якщо ви напишете, як вам такий формат і що хочете побачити в наступний раз.