Роздуми про смерть

Іноді мені здається, що єдина людина, яка любила мене по справжньому вже лежить в домовині. Черви проїли її очі, личинки прогризли ребра, в декількох словах - знищили все, що колись було моєю рідною людиною.

Я задумуюсь досить часто, а чи варто жити без людини, яка по-справньому тебе любить?

Одні скажуть, потрібно жити для себе, потрібно займатись саморозвитком і, власне, шукати сенс життя в собі самому.

Інші скажуть, що рано чи пізно я знайду людину, яка буде любити мене по-справжньому, так як любила вищезгадана...

Третя категорія людей, скаже щось на кшталт: ми не знаємо.

Мало хто скаже, що жити не варто.

Воно і правильно. Логічно, цілком обумовлено суспільними нормами і ідеалами.

Мало хто говорить про смерть, а ті, хто говорять, вважаються трохи ``того``. Це дивно, бо кожен стикається зі смертю. Кожен відчуває, як вона дихає в спину. Кожен знає, що скоріше рано, чим пізно вона прийде по нього.

І тоді справжня любов буде лежати в домовині.

Черви з`їдять її очі, а личинки прогризуть ребра...