Розмова з осінню
Проза / Природа(Внутрішній монолог переходить у прямий діалог. Я стою біля вікна, спостерігаючи за дощем).
Я: Осінь, скажи чесно, чому ти настільки драматична? Чому ти не можеш просто бути золотою, як на фото, а мусиш щодня плакати важким, сірим дощем?
Осінь: *(Шелест вітру)* Хіба ти не розумієш? Якщо я не буду сумною і холодною, ти ніколи не відчуєш справжньої вартості того тепла, яке ти створюєш усередині себе.
Я: Це жорстоко. Ти забираєш світло занадто рано, залишаючи нам лише ці глибокі, важкі сутінки. Це виснажує. Чи ти знаєш, скільки сили потрібно, щоб усвідомлено посміхатися, коли ти така байдужа?
Осінь: *(Тихий хрускіт листя)* Я даю тобі час для паузи. Я забираю зовнішній шум, щоб ти могла краще почути стукіт власного серця.
Я: Можливо, ти маєш рацію. Я все одно не можу на тебе злитися. Ти холодна і вперта, але твоя чесність безжальна. Я все одно люблю цю напругу, яку ти даруєш, і твоє обіцяне, золоте прощання.
Осінь: *(М’який поштовх вітру, що хитає гілки)* Я приймаю твоє зізнання. А тепер рухайся.
