САДИБА

САДИБА

Знаною стежкою йду до садиби,

Серце стискається спогадом літа,

Де колисалася тиша привітна

Та пахло садом, що мав заплодити.

Стежкою думка моя оповита,

Кличе до ґанку найперша сходина.

Там на долонях земних росте жито,

А у криниці — холодна водиця.

В місті далекому кроки безликі,

Я би нікого туди не покликав —

Губиться в шумі прадавнє коріння.

Я повертаюсь крізь втому з прозрінням,

Щоб віднайти у садибі родинній

Справжнє ім`я та початок єдиний.

Мирослав Манюк

04.02.2026

#сонет