ШАНА

ШАНА
​
​Стихли кроки край старої брами,
​Люди стали вкупі та безмовно,
​На труні портрет у чорній рамці...
​
​Кожен ніс у серці ці умови,
​Свічі гріли руки у громади,
​Батюшка читав псалом духовний.
​
​Сивий день стояв як по команді,
​Честь була у кожному поклоні,
​Неможливо дух такий зламати.
​
​Спів лунав скорботним, тихим фоном,
​Мати з батьком плакали за сином,
​Розривалось небо від агоній…
​
​Прапор склали мовчки жовто-синій
​І віддали рідним для пошани,
​Залп прощальний вивів біль в єдине.
​
​Хрест поставлять в полі під вітрами,
​З-під вінків не буде видно землю,
​Тільки все це не загоїть рани.
​
​Пам`ять все складе у ті музеї,
​Де живе єдина чоловічність,
​Там, де є великі ще резерви.
​
​Де герої будуть жити вічно.
​
​Мирослав Манюк
​17.05.2026