Шовковий змій

Поглянь, вгорі, над сірістю подій,

шовковим тілом вітроплавний змій

просковзує між голими гілками,

повз електричні батоги дротів,

торкаючись крилом самого неба.

Стікає стиглим бурштиновим медом

відтале сонце  в кришиво сльоти.

Лишатиме проталини-сліди

для неокріплих проліскових стебел.

Вливатиметься в тепле молоко:

туманами посріблене шитво

над юністю пробуджених конвалій.

Сніжить квапливий абрикосів цвіт,

вкриваючи ламкий останній лід

цукровим, ароматним ластовинням.

Зірвавши нитку, покликом свавільним,

несеться змій за хмари від землі,

а ти стискаєш повідок в долоні.

Пусти його, залишимося двоє,

уявимо, що не було зими.