СКАРБ

СКАРБ

кілька травнів —
маленьких століть у тобі
замість серця б`ється
сонце скарбу —
голос  пташини єдиної
що віддано перелітає
з вірша на вірш
аж чути —
ритмічно погойдуються рядки
із листочками сенсів
місцями нерівними
і ненароком обірваними
у мить

коли тобою
було викуплено
зустріч летку з пташиною 
за квапливе дихання любові
перебірливої і гонорової
що вічно тріпоче
крильцями чернеток
присипаними колючками помилок
і дрібним насінням образів та метафор
з дива колись неосяжного
яке теж вочевидь було віршем
не згадати чому
списаним
і не дописаним
зеленими чорнилами травнів
де злітали голоси незнайомі
а у тобі ще сходило скарбом
промінисте серце передчуттів