Сліпуча Темрява з відтінком Сяючого Бруду

Мій грудень пофарбований у колір сліпучої темряви. Це відтінок розпеченого льоду, що обпікає холодом, але не дає замерзнути всередині — бо ти сидиш у трьох светрах, як капуста, і тобі, чесно кажучи, навіть трохи душно.

На вулицях панує гучна тиша: генератори гудуть, наче скажені джмелі, перекрикуючи думки. Це місцевий оркестр грає симфонію «У нас є бензин», нагадуючи, що цивілізація тепер тримається на чесному слові і стартері. Місто затамувало подих в очікуванні стабільної невідомості, уважно вивчаючи графіки. Це найнапруженіший серіал сезону: ніби й розклад серій відомий, але через «технічні причини» з боку божевільних сусідів ефір постійно переносять на невизначений термін.

Небо над нами — це вагома порожнеча, сіра й низька. Вона дарує нам похмуру надію на сонце, якого ми майже не бачимо, але віримо в нього. Чого не скажеш про совість сусіда, чий «дизельний монстр» гарчить так, ніби готується до зльоту на орбіту.

Цей грудень складається з організованого хаосу. Ми відчуваємо бадьору втому, коли прокидаємося, і ліниву паніку, коли лягаємо спати. Ніч тепер нагадує погану дискотеку: телефон щогодини влаштовує рейв повідомленнями про «підвищену небезпеку», а ти лежиш, натягнувши ковдру до носа, і злісно буркочеш у стелю: «Якщо я завтра просплю, то буду страшніша за будь-яку балістику! Людям зранку на роботу вставати!»

Повітря пахне вишуканою соляркою і мандаринами — унікальний парфум сезону, що створює аромат солодкого розпачу. І цей коктейль, хоч як це дивно, смакує надією.

Це час теплої криги, коли людські серця гріють краще за батареї, а темрява навколо настільки густа, що її можна різати ножем і намазувати на хліб. Хоча смак буде, скажімо прямо, на любителя. Це та сама реальність, де єдине, що світить яскраво і безперебійно, — це наше похмуре, цинічне, але абсолютно невмируще почуття гумору. А, ну і гірлянда з «Аврори» на батарейках.