Сни життєствердні

Поміж незграбних ночей, зорь пороку,
​Рину з рештою в царство соннеє.
​Тіні десниця знов кличе мене,
​Разом з нею і він — ловчий мороку.

√

І я бачу ту тінь, уявляю натури скупченість —
Панна з відбитками перламутровими,
​Та, хто сподобить мені більш не мучитись.
​Широкі обійми її сулять розп`яттями неминучими.

√

А що помічник її? Той, що подалі —
​Легінь, від чиїх слів дрижжали вуста мої алі.
​Юний і ніжний, епітафію з рим мені пише!
​Чи спущуся за ним і розрахунком холодним ще нижче?..

√

Запах липкий на руках моїх стигне —
​Кров ця не з молоком, примхи їхні є стигми.
​Як не принудить змій рушати з ним, з красунею ми лише полежим.
​Хоч кістлявим-пестливим, та не взяти ж їм мене живим?!

√

Моє життя в їхніх руках,
​Момент — як квіт Цариці ночі.
​Непохитна мить, що бездумно бринить —
​Прокинувсь від жаху́ більш охоче.

√

Тепер я і жити.. захочу.

11.11.2025,

Інгулів Паливода.

«Ваші думки і наміри починають втілюватися у реальність. Чи дозволите Ви цьому статися?»