Сонет

Безглузді спроби власних неписань
Не допоможуть. У червонім місті
Нас штампували із одного тіста
Без марних родзинкових копирсань.

Та визрівала в душах різна суть.
Ми різносортно виборсались в люди
І відцурались штучного облуду,
Всотавши зерен внутрішню красу.

Чи то відзнака – вміти не змовчать,
Коли довкола й на думках печать?
В свободі слова щасливіші міми.
Завжди знайдуться дивні (не дурні),

Що вже по вуха втоплені в лайні,
Але волають поглядом на німо.