Своєправдя

Покотилася з власних рук.
Фальшем вигнулась на струні.
Щирість виклював у мені
Завидющості чорний крук.

Розкололась не навпіл – вщент.
Потонула на мілині.
Віру випалив у мені
Своєправдя пекучий щем.

Захлинулась на дні мовчань.
І здригнулись, колись рясні,
Ті слова, що жили в мені,
Від болючого лжебича.

Світлопам’яті вітряки
Перетерли на порох гнів.
І задихали у мені
Кимось вимолені рядки.

Серпень 2011