Тавро вийнятковості

Щасливі ті, що народились ніби тлінь,

Які не вміють падати й горіти.

На виставі життя вони — лиш тиха тінь,

Що здатна безтурботно й сіро жити.

Вони не знають смаку розчарувань,

Не п’ють полин розбитих вщент ілюзій,

Бо не виходять за канони й грань

І не шукають відчаю в напрузі.

А кожен дар — то вирок і тавро,

За винятковість плата завжди кров`ю.

Коли в тобі палає це перо,

Ти розрахуєшся спокоєм і любов`ю.

За гострий розум, за красу лиця,

За все, чим небо щедро наділило —

Судилось відпокутувати до кінця,

Допоки серце повністю не звітріло.

Фатум не любить тих, хто на виду,

Він б’є по крилах кожного, хто вище.

І ми несемо цю солодку біду,

Перетворюючи власний рай на попелище.