Те, що лишилось

До землі з неба простяглись
Тяжкі, як ланцюги, дощові коси,
Лютує вітер, роздирає простір,
А замість квітів на траві закам"янілі роси.

Подерта слива тоскно скніє,
Розпачливо розмахує гілками, як руками,
І лиш брудні озерця в трішинах асфальту
Й подертий жовтий килим під ногами.

Мороз лишає на землі свої гравюри,
Прикриті почорнілим вогким листом,
Шугає одинокий ворон сірим містом,
На небі хмари розляглись тяжким намистом.