ТЕРЦИНА СПОКОЮ

ТЕРЦИНА СПОКОЮ

Коли душа у темряві блукає

і світло дня повз тебе геть проходить,

надія, мов трава, ще проростає.

Природа мовчки істину знаходить,

листок тремтить, немов торкає серце,

а хвиля ніжно з берегом говорить.

У тиші є свої чутливі герци,

німу розмову чує кожен житель,

і навіть камінь, кинутий в озерце.

Не треба слів, тут дощ хороший вчитель,

коли проллє свій спокій на долоні,

то ти сховайся у свою обитель.

Коли ж навколо всі стають безсонні

і суєта кричить з усіх картинок —

дивись, як місяць сяє у безодні.

У хвилі, в гілці, в шелесті травинок —

усе в мовчанні дихає любов`ю,

це світ дає бажаний відпочинок.

Не треба відповідей — все з тобою.

Мирослав Манюк

30.06.2025