"Ти не бачиш найважливішого..."

Ти не бачиш найважливішого,
зате твої руки
добре знають шрифт мого тіла.
Так багато знаків оклику,
ще більше знаків питань,
і кожного ти торкався,
і кожному ти є причиною.

Час такий дикий:
нічого вже не лишилося,
нас позбавлено голосу
й загнано в глухий кут.
Я – щедра на літери,
зір тобі не потрібен,
ми ж спілкуємось дотиком рук.