Ти знову не пишеш

весна приходить як борг — без попередження, без вибачень.
просто одного ранку відчуваєш: повітря пахне чимось, що ще не має назви.

я виходжу на вулицю о сьомій, кава в термосі, навушники, Patti Smith. асфальт ще мокрий від нічної невпевненості — місто теж не знає, ким хоче бути до вечора.

квітень — це не місяць, це діагноз. починаєш хотіти всього одразу: їхати кудись, залишитись, телефонувати людям яким давно не телефонуєш.

тепло — найчесніший маніпулятор. воно нічого не обіцяє і саме тому ти йому віриш.

я вже достатньо пережила зим щоб не плакати від радості коли цвітуть каштани — але все одно плачу.

може весна і є та сама хоробрість — розквітати не знаючи, чи варто.

дe птахи повернулись раніше за тебе.
І це, мабуть, все що треба знати про нас обох.