Тінь Її Величності Мадам Розфокус

Моє улюблене світло зараз — це не пафосна люстра, вона мертва. І не сонце, яке в грудні виходить на роботу на півтори години, суто щоб відмітитися в табелі й отримати ставку. Це — Гірлянда-на-Батарейках. Режим «статичний», колір «warm white».

Тінь, яку вона відкидає, — це не просто оптичне явище. Це персонаж. Давайте назвемо її, скажімо, Мадам Розфокус.

Характер і Зовнішність Мадам Розфокус — пані повна, пухка і м’яка, як стара баба в пуховій хустці, яка прийшла в гості й відмовляється йти додому. Вона не має чітких країв. На відміну від різких, істеричних тіней, які дає яскрава лампа (тіні-прокурори), ця тінь — Тінь-Змовниця.

Вона лягає на кути кімнати, як густий чорничний джем. Вона перетворює купу непрасованої білизни на кріслі (яка лежить там так давно, що вже отримала право власності на нерухомість) на силует втомленого філософа. Вона робить мій профіль на стіні благородним, приховуючи друге підборіддя, наїдене на нервовому ґрунті, і надаючи носу горбатості римського патриція.

Вона брехлива, як прогноз погоди, але ця брехня — солодка. Вона каже: «Тут затишно. Тут безпечно. Тут немає пилу». Хоча ми обоє знаємо, що під диваном лежить пил епохи пізнього палеоліту упереміш із котячою шерстю, з якої вже можна зваляти непогані валянки. Але Мадам Розфокус дбайливо вкриває цей сором своїм оксамитовим подолом.

Коли батарейки починають «сідати» — а вони це роблять з ентузіазмом камікадзе, особливо ті дешеві, які купуєш на касі, — світло починає ледь помітно тремтіти. І тінь починає дихати. Вона то наближається, то відступає. Стілець у її виконанні починає відрощувати довгі ноги, перетворюючись на павука-аристократа в панчохах.

Кішка, що проходить повз джерело світла, відкидає на стіну тінь розміром із шаблезубого тигра. Цей «тигр» пливе по шпалерах повільно, велично, і ти розумієш: ось справжня сутність цієї маленької пухнастої сволоти, яка вчора зжерла драцену і навіть не вибачилась.

Тінь не бреше про масштаби Его твоєї кішки — воно справді займає пів кімнати.