Транспарентність

із попелу слів проростають світанки

змальовані в небі забуті думки

апокриф на пильній полиці квартири

є відгуком невиразності самоти

я мовчки зростаю: крізь бетони,

крізь стіни 

дбайливо рахуючи втрачені дні

мріючи, дивлюсь на емпіреї,

що лиш після смерти зможу досягти

ієратичні записки в блокноті 

написані кров`ю моєї землі 

це все хаотично, 

це все немов сниться 

наляканій дитині у дзеркалі 

десь тут через роки знову зацвіє отава

змалює природні ландшафти 

я тихо про це заспіваю перед мангалом,

якщо моє серце не стріне особистий гнів