трясця

витягніть мене звідси, вивчіть
як палкі хіроманти мою долоню
вирвіть цю ницу цинічність,
наче прожила вічність,
і ніяк себе не похороню.
наче все добре бачила,
і відчула на власній шкурі,
так багато брехала й партачила
наче в мене сто масок і всі похмурі.

наче лиця ці вже зізнавалися
вже проходили повз з відразою
наче ці мрії вже були і вже розбивались
друзі стали вважатися вищою расою.

витрясіть з мене ці кілометри спокою,
з ним так важко, так тихо, неначе в комі,
розгорніть в мені кілька кратерів,
й відмахніться, як інші, рукою
я ж настільки дешева, трясця хай вашій матері
подивіться... і не скажіть нікому