Твоє волосся...

Твоє волосся гойдає гарячий вітер.

Піт краплями падає в землю спраглу.

Коли для слів не вистачає літер,

А тиша огортає шкіру засмаглу,
​

Хочеться відмовитися від всього земного,

Пірнути з тобою у прірву зречення.

І саме в момент прозріння німого

В грудях зароджується нове речення.
​

Крокують пересохлим горлом сухі слова,

Волочать за собою знаки розділові.

Пожовкле колосся нагадує про жнива,

Про брак вологи, про брак любові у мові.
​

Нагадує про крихкість буття,

Про кричущу ламкість сьогодення.

Зламані хребти злаків — то каяття.

Твої безмежні очі — моє натхнення.
​

Твого тіла лінії ламані й гнуті

Змушують в бік відкидати вагання.

Говорю, намагаючись не втратити суті.

Й тану, чи то від спеки, чи то від кохання.
​

10.08.25