Тяжка гусяча доля

Коли народжуєшся гусаком в домі майстрині депіляції, що живе з маленькою донькою, знай:  тобі гаплик!

Я жив звичайне пташине життя, щипав траву, клював пшеницю, іноді потайки цупив булки з кухні, словом, горя не відав та навіть не здогадувався, що судний день вже близько... Я взагалі почувався повністю в безпеці, бо тій дрібноті, Олі, стало мене шкода: її сльози, величезні, мов горошини, врятували мене від каструлі з кип`ятком.

Та дарма розслабився!

Одного дня це дівча вирішило, що хоче, як мама, ``робити дівчат красивішими`` (мені, як пернатому, цього не зрозуміти, але то не моя справа).

Вгадайте, на кому вона вирішила тренуватися?!

Коли до мого шикарного пір`я торкнувся теплий віск, волав на все село, що краще б ще тоді врізав дуба, аніж оце терпіти, але моє клекотання, очевидна річ, розумів лише кіт, який реготав, мов дурень, та зловтішався, згадуючи минулий рік, коли Оля хотіла бути перукаркою і свої уміння відточувала на довгошерстому скотиняці.

На щастя, господиня нагодилася вчасно: дрібнота заслужено отримала на горіхи,  але ох і страху я тоді пережив!